Методичні рекомендації

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО УРОКУ «ПРАВА ЛЮДИНИ»

з нагоди проголошення загальної декларації прав людини

Правова культура особистості передбачає, насамперед, усвідомлення своїх прав, обов’язків, відповідальності за свої дії.

Сенс проведення цього уроку полягає в необхідності розвивати в учнів почуття людської гідності, стимулювання у них бажання реалізувати свої права, розвитку в школярів переконань у необхідності дотримання правових норм, необхідності виконувати обов’язки, поваги до прав інших.

Його основна мета – не вивчення законів, указів, постанов, а зробити так, щоб учні відчули ідею основних прав людини і обов’язків громадянина, зрозуміли, що вони мають безпосереднє відношення до їх життя і усвідомили відповідальність, навчились поважати права інших людей.

Для учнів, яким пропонується даний урок, дуже важливий принцип самостійності щодо входження в життя, пізнання світу, який багато в чому, був і є для них невідомим. Щоб зробити цей процес корисним та безпечним в ході проведення уроку можуть бути представленні вправи, на яких учні знайомляться з новими поняттями, аналізують проблемні ситуації. Під час цієї роботи, учасники отримують нові знання, навички, формують власну позицію.

Педагогам бажано створити умови та використати такі форми та методи, які розвивали особистість школярів, формували у них переконання, що ґрунтуються на загальнолюдських цінностях.

До поняття «права людини» людство прийшло не відразу. Вперше про права особистості заговорили французькі просвітителі Вольтер і Жан Жак Руссо. Пройшло ще майже два сторіччя, перш ніж людство дозріло до розуміння поняття і прийняття загального кодексу прав людини. 10 грудня 1948 року Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи (рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші). У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх особових відмінностей і від різниці в політичних системах їх країн. Декларація, на користь якої проголосували 48 країн і 8 утрималося, була проголошена Генеральною Асамблеєю «завданням, до виконання якого повинні прагнути всі народи і держави», до якого кожна людина і суспільство повинні «прагнути шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення».

Незважаючи на те, що Декларація, яка включає в себе широкий перелік політичних, громадянських, соціальних, культурних та економічних прав, не є обов’язковим для дотримання документом, вона сприяла введенню понад 60 інструментів у галузі прав людини, що сформували єдиний міжнародний стандарт у галузі прав людини. В основу документа були покладені всі напрацювання людської думки, які були на той момент у даному питанні. Це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини.

День прав людини відзначається міжнародною спільнотою 10 грудня кожного року, а вперше став святкуватися у 1950 році після того, як Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 423 (V), що закликає всі держави та зацікавлені організації встановити 10 грудня кожного року в якості Дня прав людини.

На сьогоднішній день загальне визнання усіма державами-членами ООН базових прав людини, закріплених Декларацією, сприяє підвищенню її впливу і підкреслює значимість прав людини в нашому житті. Багато країн включають основні положення Декларації в своє базове законодавство і конституції. Її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів з прав людини, укладених з 1948 року. Найбільш широкими обов’язковими угодами з прав людини, укладеними під егідою ООН, є Міжнародний пакт про цивільні і політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, підписані 16 грудня 1966 року.