Дівніч Володимир Дмитрович (07.12.1964 — 17.05.2022) — випускник, солдат 66-ої окремої механізованої бригади.

Народився у с. Короченки Бердичівського району. Закінчив школу, продовжив навчання у ПТУ № 4 (нині приєднане до ПКТІ м. Житомира).

Проходив строкову військову службу. Згодом працював за цивільними спеціальностями.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії став на захист України.

Загинув під час ракетного удару, який здійснив агресор по навчальному центрі «Десна».

Нагороджений посмертно медалю «За військову службу Україні», нагрудним знаком 66-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України

Будник Петро Олександрович (09.07.1978 — 27.03.2023) — випускник, солдат 46-ї окремої аеромобільної бригади.

Закінчив 9 класів Давидівської ЗОШ I-II ступенів, потім Грушківську ЗОШ I-III ст. Пізніше отримав професію зварювальника в ПТУ № 4 (нині приєднане до ПКТІ м. Житомира).

Служив строкову службу в Збройних силах України у Волинській області в прикордонних військах. Повернувся у рідне село, працював, допомагав рідним.

25 лютого 2022 року був призваний до лав Збройних сил України у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Захищав Київщину (звільняв Житомирську трасу, Макарів), де отримав першу контузію. Петро говорив: «А хто піде захищати наших батьків, наших дітей, якщо не ми?».

Згодом його підрозділ був на Черкащині. Вони охороняли водосховище від можливих ворожих збройних атак. Повернулися на ротацію на Житомирщину, і Петро Будник став бійцем новоствореної 46-ї окремої аеромобільної бригади. Вони передислокувалися під Херсон, де визволяли південь України від російських окупантів. У Херсоні отримав другу контузію і травму руки.

Після визволення Херсона, брали участь у тяжких боях під Бахмутом і Соледаром. Петро отримав третю контузію, травму хребта. Лікувався у шпиталях Дніпра, Рівного.

Внаслідок ускладнень від отриманих травм, 27 березня 2023 року помер в лікарні.

Поховали воїна з усіма почестями на кладовищі села Давидівка.