​Випускники – наша гордість і надія!

Кожен навчальний заклад славний своїми випускниками.

Професійна діяльність наших випускників – це найкраща реклама для підтвердження високого рівня надання освітніх послуг у Центрі, педагогічної майстерності викладачів та майстрів виробничого навчання. Це невичерпне джерело перевіреної профорієнтаційної інформації, яка є значно дієвішою, аніж буклети чи флаєри із відомостями про наш навчальний заклад.
Наші випускники – приклад для наслідування нинішнім здобувачам, їх наставники і вчителі під час виробничої практики, а також помічники у працевлаштуванні після здобуття професії або й потенційні роботодавці.
Тому, зважаючи на вищесказане, просимо відгукнутися на наш заклик і повідомити про себе випускників усіх років, надіславши інформацію на електронну пошту ЦПТО м. Житомира ztcpto@gmail.com


Ярмоленко Сергій Васильович – випускник 1980 року, директор Міжнародного інституту транспортних технологій та Авіаційного компетентного навчання.
Навчався в 1979-1980 роках в Технічному училищі №2 за професією “Машиніст крана автомобільного”.


Водоп’янчук Андрій Вікторович — випускник 2013 року, навчався за професією «Електрогазозварник. Водій автотранспортних засобів категорії В, С», отримав диплом з відзнакою. Старший сержант десантно-штурмового взводу 95 окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ.

Народився в с. Вірівка, Новоград-Волинського району.
З 2014 року став на захист нашої Батьківщини. У День високомобільних десантних військ, 2 серпня 2016 року, Президент України Петро Порошенко у Житомирі вручив військовослужбовцям високі державні нагороди. Андрій Водоп’янчук отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня.
З 2022 року активно боронить нашу країну від московитів.

Саме він під час звільнення українських територій командує передовою штурмовою групою.

«Його група першою вклинюється в оборону противника. Придушуючи сили противника, сержант Водоп’янчук забезпечує здійснення маневрів інших штурмових груп, які рухаються за ними. Неодноразово виявив командирське вміння на полі бою, швидко приймає рішення в складних ситуаціях», –— розповідають в 95-ій бригаді.

Водоп’янчук Андрій приклав чималі зусилля задля деокупації Олександрівки, Коровійого Яру, Шандриголового. Під його командуванням бригадою було знищено 90% особового складу ворога та один танк.

Незважаючи на переважаючу кількість противника, військовим вдалось відтіснити ворога, навівши на нього жаху. Це забезпечило сприятливі умови для просування інших підрозділів.
20.11.2023 року отримав звання Героя України з врученням Золотої Зірки. Командир десантно-штурмового взводу керував особовим складом штурмових загонів, знищував техніку та живу силу РФ, надавав допомогу побратимам. Нагороду вручив президент України Володимир Зеленський.


Алея Героїв ЦПТО м. Житомира

Учасники російсько-української війни


Випускники ЦПТО м. Житомира


 

Абрамчук Дмитро Михайлович (23 червня 2002 — 14 квітня 2022) — випускник 2021 року, військовослужбовець артдивізіону 26-ї Окремої артилерійської бригади імені генерала-хорунжого Романа Дашкевича, загинув в боях з російськими військами в Чернігівській області.

Навчався в Житомирській ЗОШ №28. В 2018 році вступив до Центра професійно-технічної освіти м. Житомира на професію “Машиніст крана автомобільного, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій категорій С”.
2021 року, після закінчення навчання, пішов на строкову службу.
Перше бойове хрещення прийняв в боях за Луганську область (Лисичанськ), потім його переправили до Чернігівщини. Дмитро Абрамчук загинув від осколкових поранень на Чернігівщині 14 квітня 2022 року. У військового залишилися батьки та сестра.

“Я спілкувався з ним, чому він прийшов сюди такий молодий, — каже побратим загиблого Сергій Болохівський. — Він каже, що не може сидіти осторонь, коли в країні йде війна. Я був від нього за метрів 200 і все бачив на власні очі. Щось впало з неба, з якогось невідомого літального апарату. Вибуховий пристрій прямо перед Дмитром впав і розірвався”.

17 квітня 2022 року похований в Житомирі, на військовому цвинтарі.


Туз Ілля Олександрович (09.07.1996 — 04.04.2022) — випускник 2015 року, військовослужбовець 13 окремого десантно-штурмового батальйону ЗСУ ім. Героя України полковника Тараса Сенюка, загинув в боях з російськими військами під Ізюмом, на Харківщині.
В 2012 році вступив до Центра професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію Тракторист-машиніст с/г виробництва категорії A1, A2, D1, G1, G2, слюсар з ремонту дорожньобудівельних машин, водій категорії С”. 2015 року, після закінчення навчання, пішов на строкову службу.

Під час проходження служби в 95-ій окремій десантно-штурмовій бригади неодноразово їздив на міжнародні навчання, отримував сертифікати. Весною 2021 року відправився в зону ООС/АТО, в район смт. Нью-Йорка (Донецька область). Ілля Туз загинув під м. Ізюм, що на Харківщині 04 квітня 2022 року. У військового залишилися батьки, сестра та наречена.

“Пряме попадання з танка, — каже побратим Олександр Перестюк. — Це був мій друг, побратим. Він був мужньою людиною. Це була людина з великої літери. Він усім допомагав, був дуже дружелюбним. Його смерть завдала нам великого болю”.

09 квітня 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Указом Президента України №24/2023 від 17 січня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).


Шпита Ілля Вікторович (10.02.1997 — 05.10.2022) — випускник 2015 року, військовослужбовець, загинув в боях з російськими військами на Харківщині.
Навчався в Житомирській ЗОШ №30. В 2012 році вступив до Центра професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію Машиніст крана (кранівник), машиніст крана автомобільного, стропальник, водій. Пішов добровольцем з початком широкомаштабного вторгнення Росії.
05 жовтня 2022 року, в боях в Харківській області, загинув в наслідок артобстрілу. 10 жовтня 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Указом Президента України №363/2023 від 30 червня 2023 року нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).


Васянович Олександр Олександрович (02.02.1994 — 10.10.2022) — випускник 2014 року, військовослужбовець, загинув під час виконання військового обов’язку в м. Бахмут, Донецька область.
В 2012 році вступив до Центра професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію «Машиніст крана автомобільного, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій категорій С».
Строкову військову службу проходив в м. Чернігів (в/ч Т-0500), працював в сфері будівництва. Коли розпочалася російсько-українська війна, добровільно поїхав до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військкомату), був мобілізований у квітні 2022 року.
Олександр Васянович загинув під м. Бахмут, 10 жовтня 2022 року.
15 жовтня 2022 року Олександра було похоронено в смт. Іршанськ. 


Ковнацький Олександр Людвігович (16.09.1977 — 03.10.2022) — випускник, військовослужбовець 25-ої окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, танкового батальйону, загинув від поранень отриманих в боях на Ізюмському напрямку, Харківська область.

Олександр Ковнацький народився у багатодітній сім’ї, в селі Кошелівка, що в Пулинській громаді. Там закінчив місцеву школу.

«Пам’ятаю його як колишнього свого учня. Я тоді директором школи був, у якій він навчався. Сашко такою світлою людиною був. Тихий, спокійний, врівноважений, відповідальний. Про таких, як він, кажуть просто — добряк. Я ніколи від нього не почув, та й не тільки я, а всі, хто його знав, чогось такого грубого, поганого. Завжди хотів усім допомоги. Як батько він хотів щось зробити для своїх дітей. Щоб вони жили краще, мали гарне і перспективне майбутнє. Вважав це своїм обов’язком. Мені про це говорив, коли ми бачилися востаннє, незадовго до його загибелі» — згадував його вчитель, Станіслав Климчук.

Продовжив здобувати освіту в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, за спеціальністю «Будівельник».
24 лютого 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. Літом отримав поранення, проходив лікування в Житомирському військовому госпіталі, після одужання — повернувся на фронт.
В кінці вересня 2022 року в боях на Ізюмському напрямку, танк, в якому перебував Олександр Ковнацький, підірвався на міні, сам же він отримав тяжке поранення. 10 днів пробув в тяжкому стані та 3 жовтня 2022 року помер не приходячи до тями. У військового залишилися дружина, донька та син.
07 жовтня 2022 року похований в Житомирі, на Корбутівському цвинтарі.

Указом Президента України №21/2023 від 13 січня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).


 
Акімов Василь Вікторович (30.07.1998 — 22.10.2022) — випускник 2017 року, військовослужбовець 30-ої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, стрілець-помічник гранатометника.

Народився в м. Романів. Навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира.

Загинув під час артобстрілу в районі Озарівки, Донецької області.


Бірюков В’ячеслав Васильович (24.08.1979 — 17.05.2022) — випускник 1996 року, головний сержант 66-ої окремої механізованої бригади.
Навчався в Житомирській ЗОШ №33. В 1995-1996 роках навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію “Електромонтер сільської електрифікації та зв’язку”.

“Він як і всі українці працював, забезпечував сім’ю. Але розпочалася повномасштабна війна. Він був прекрасною людиною, завжди усміхнений, в хорошому гуморі. Але так склалася доля. Прилетіла ракета в казарму – і він загинув, і багато його побратимів”, – розповів Олексій Островський.

Загинув 17 травня 2022 року під час обстрілу військової частини в с. Десна, Чернігівська область.
16 жовтня 2022 року був похоронений в Житомирі, на військовому кладовищі.

Указом Президента України №498/2023 від 23 серпня 2023 року, нагороджений медаллю “За військову службу України” (посмертно). 


Бабич Олексій Олександрович (25.11.1997 — 31.08.2022) — випускник 2017 року, військовослужбовець 79-ої окремої десантно-штурмової бригади, загинув захищаючи Україну від російських окупантів в районі с. Новомихайлівки, Донецька область.
Бабич Олексій закінчив Високівську загальноосвітню школу у Черняхівському районі. В 2015-2017 роках навчався у Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професії “Машиніст крана автомобільного, слюсар з ремонту автомобілів, водій”.
В липні 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. 31 серпня 2022 року не вийшов на зв’язок з рідними та довгий час числився безвісти зниклим.

“Ми разом були у навчальному центрі, — згадує побратим Олексія Бабича Валерій. – Олексій був справжнім воїном, гарним хлопцем. Обставини загибелі такі: це була російська диверсійно-розвідувальна група, це був ближній бій. Наші побратими всю групу рашистів знищили, але не обійшлося без втрат і з нашого боку”.

У Олексія Бабича залишилися мати, дружина, дочка.
03 листопада 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.

Указом Президента України №443/2023 від 18 липня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).


Присяжнюк Олександр Дмитрович (25.03.1964 — 04.07.2022) — випускник 1983 року, військовослужбовець.
Навчався 1981-1983 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електромонтер сільської електрифікації та зв’язку”.
Більшу частину свого життя Олександр Присяжнюк пропрацював у Житомирському трамвайно-тролейбусному управлінні. Потім влаштувався на м’ясокомбінат.
З початком війни пішов добровольцем на фронт. Олександра направили в дев’ятий танковий батальйон на посаду командира взводу танкової роти. Разом зі своїм підрозділом Олександр пішов на завдання, але не повернувся, загинувши в бою під Словянськом 4 липня.
20 липня 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Указом Президента України №617/2022 від 29 серпня 2022 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).


Повторейко Іван Миколайович (19.01.1974 — 13.11.2022) — випускник 1998 року, військовослужбовець, загинув захищаючи Україну від російських окупантів на сході України.
Навчався в Житомирській ЗОШ №24, в 1995-1998 роках здобував освіту в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електромонтер сільської електрифікації та зв’язку”.
З початком повномасштабної війни мобілізувався до однієї із механізованих бригад Збройних сил України. Загинув Іван Повторейко 13 листопада 2022 року на Донеччині від осколкового поранення. 


Северенчук Володимир Володимирович (15.04.1980 — 19.11.2022) — випускник 1993 року, військовослужбовець 95-ої окремої десантно-штурмової бригади, врятував життя побратимів, закривши власним тілом від мін тих, хто був поряд. Помер у військовому шпиталі від отриманих поранень.
Навчався в Житомирській ЗОШ №33. В 1990-1993 рр. здобував освіту в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професії “Тракторист-машиніст широкого профілю на меліоративних роботах”. В мирний час працював на кондитерській фабриці.
У 2015-2016 рр. проходив службу в зоні проведення АТО. У 2022 р. пішов добровольцем до лав ЗСУ, до 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.
Врятував життя побратимів, закривши власним тілом від мін тих, хто був поряд. Помер у військовому шпиталі від отриманих поранень.

Ми виходили на позицію і нас почали бомбардувати, – розповідає побратим Андрій. – Володимир Северенчук своєю спиною закрив п’ятьох людей. Там, де ми очікували бомбардування, він спиною повністю закрив весь вхід і отримав поранення і в таз, і в руку”.

У Володимира Северенчука залишилися мати, дружина, донька.
19 листопада 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.


Плохотюк Іван Васильович (10.10.1976 — 20.01.2023) — випускник 1994 року, військовослужбовець, отримав поранення в бою під Кремінною, Луганська область.
Народився в с. Барвинівка, Брониківській громаді, Звягельського району. Закінчив місцеву ЗОШ. Пізніше, в 1993-1994 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Машиніст автомобільного крана”.
Двадцять років свого життя присвятив професійній службі в Збройних Силах України. Учасник АТО/ООС, неодноразово отримував нагороди Міноборони України.
Помер внаслідок поранень, отриманих в зоні ведення бойових дій на Сході України.
У Плохотюка Івана залишились батьки, дружина, син та донька.
28 січня 2023 р. похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі


Вишняков Ігор Євгенович (08.12.1972 — 29.01.2023) — випускник, військовослужбовець.
Народився у Житомирі, навчався в ЗОШ №21, далі — у ЦПТО м. Житомира.
Був мобілізований до лав ЗСУ з початком повномасштабної російської агресії. Проходив навчання за військовою спеціальністю. Помер при виконанні службових обов’язків.


Семєшов Олександр Олександрович (06.11.1974 — 31.01.2023) — випускник 1992 року, військовослужбовець, проходив строкову службу в лавах ЗСУ.
Закінчив ЗОШ №34, в 1992 році навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електрогазозварника. В грудні 1992 року проходив строкову службу в лавах ЗСУ (відрахований).
До повномасштабного російського вторгнення в Україну Олександр працював в одному з торгових закладів Житомира. Із початком повномасштабної агресії рф добровільно став захист України в лавах ЗСУ.

“Коли він ішов на фронт, то дуже хотів цього. В нього така гаряча душа була і він не міг сидіти на місці, хотів йти разом з усіма захищати нашу Батьківщину. Олександр передавав всім віру і на фронті хотів передати воїнам віру, щоб Бог допомагав та захищав”, — згадує родичка Надія.

Загинув під час виконання бойового завдання на сході України.

“Разом із дружиною Олександр виховував власних дітей, а також був опікуном двох дівчаток, які були позбавлені батьківського піклування, — розповів керівник житомирського міського центру допомоги учасникам бойових дій Ярослав Весельський. — З перших днів війни він намагався долучитися до лав ЗСУ, але за станом здоров’я його не приймали. Вже пізніше він був призваний до ЗСУ у складі однієї з військових бригад “.

Поховали Олександра Семєшова 07 лютого 2023 року на Смолянському військовому кладовищі.


Польовий Ігор Миколайович (03.03.1980 — 12.02.2023) — випускник, Старший солдат.
Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №14. Навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира.
Із початком повномасштабної російської агресії став на захист України в лавах одного із механізованих підрозділів ЗСУ.
Загинув, захищаючи державу 12.02.2023. Поховали Ігора Миколайовича 23 лютого 2023 року в Житомирі.
Президента України №488/2023 від 16 серпня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).


Фіщук Олександр Вікторович (01.10.1995 — 12.07.2022) — випускник 2015 року, військовослужбовець 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.
Народився в с. Ольшівка, Хорошівський район. Проживав в с. Топорище.
Закінчив Топорищенську ЗОШ, в 2013-2015 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Машиніст крана автомобільного“.
На фронті Олександр Фіщук був водієм-санітаром взводу протитанкових керованих ракет батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи однієї з військових частин Збройних сил України. Він був призваний на військову службу дев’ятого квітня. Загинув 12 липня 2022 року у населеному пункті Хрестище Красноградського району Харківської області.
За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег та підлеглих. Мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі, вникав у турботи оточуючих. Стійко переносив інтенсивні навантаження». Військові розповіли, що їхній побратим загинув під час контактного бою.
13 липня донечці Олександра Міланці виповнився рік.
Поховали Олександра 18 липня 2022 року в Топорищах.
Указом Президента України №272/2023 від 11 травня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).


Артемчук Руслан Ігорович (09.02.1982 — 15.10.2022) — випускник 2000 року, військовослужбовець.
Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №27. В 1997-2000 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Тракторист-машиніст с/г виробництва категорії A1, A2, D1, G1, G2, слюсар з ремонту дорожньобудівельних машин, водій категорії С“.
Проходив строкову службу в ЗСУ, після демобілізації працював будівельником на місцевих підприємствах.
Із початком повномасштабної агресії рф добровільно став до лав ЗСУ. Героїчно загинув, обороняючи від атак російських найманців м. Бахмут, Донецька область. Із жовтня 2022-го вважався зниклим безвісти. Лише після проведення необхідних оперативно-розшукових та слідчих дій вдалося ідентифікувати загиблого воїна.
Похоронений в Житомирі 14 березня 2023 року.


Булак Павло Михайлович (09.09.1981 — 23.03.2023) — випускник 2000 року, солдат, старший навідник 93-тої окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Псевдо — “Мороз”.
Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №14. В 1999-2000 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Машиніст крана автомобільного. Далі продовжив навчання в Житомирському автодорожньому коледжі.
Захоплювався спортом, особливо сноубордом. Займався виготовленням пам’ятних знаків.
Із початком повномасштабної агресії рф добровільно став до лав ЗСУ. 24.02.2022 був зарахований до Територіальної оборони м. Житомира, згодом був переведений до в/ч а1302, 93-тої окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Героїчно загинув, обороняючи від атак російських найманців м. Бахмут, Донецька область.

“Був одружений, разом з дружиною виховував доньку. Його батьки пішли з життя дуже рано. Павло був надзвичайно добрим і щирим. Він був другом для всіх. Нічого для себе, а все для інших. Для рідної сестри Інни Павло був всім, він для неї був світом”, — розповідала директорка Житомирського міського центру соціальних служб Ольга Юрченко.

Похоронений в Житомирі 01 квітня 2023 року на Смолянському військовому кладовищі.
Указом Президента України №753/2022 від 7 листопада 2022 року, нагороджений медалю “Захисник Вітчизни”.
Нагороджений відомчою відзнакою “Захисник Соледару” наказом командира військової частини а1302, 2023 року.


Назаров Вадим Анатолійович (20.05.1998 — 09.03.2022) — випускник 2016 року, старший солдат.
Народився в Новоград-Волинському (Звягель). В 2015-2016 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Продавець продовольчих товарів, бармен.
Вадим Назаров загинув 9 березня 2022 року під час оборони села Лукашівка Чернігівської області. Він був розстріляний впритул російськими військовими в церкві під час окупації села. Беззбройного хлопця зі зв’язаними руками окупанти розстріляли на очах у місцевого підлітка.

Вадим Назаров мав позивний “Малий”, він служив старшим солдатом, був розвідником розвідувального взводу імені Івана Виговського.

За час несення служби неодноразово був нагороджений грамотами за сумлінне виконання службових обов’язків, за тверду патріотичну позицію, зразкову військову дисципліну, має медалі “Ветеран Війни” та “Учасник АТО“. У серпні 2021 року повернувся до лав ЗСУ, щоб і на далі боронити країну від агресора, вступивши до 58 ОМБр, яка базувалася в місті Глухів, одразу повернувшись до зони АТО та ООС.

Похоронений в Звягелі.

24 травня 2022 року удостоєний почесною відзнакою “За заслуги перед Звягельським районом” (посмертно). 

Указом Президента України №360/2022 від 23 травня 2022 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно. 

За мужність і відвагу при захисті Вітчизни відповідно до рішення Звягельської міської ради від 01.06.2023 №886 присвоєно звання «Почесний громадянин міста Звягеля» (посмертно).


Томашевський Олександр Володимирович (30.08.1996 — 25.06.2023) — випускник 2014 року, молодший сержант.
Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №16, в 2011-2014 рр. Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Тракторист-машиніст с/г виробництва категорії A1, A2, D1, G1, G2, слюсар з ремонту дорожньобудівельних машин, водій категорії С.
6 років пов’язав із ЗСУ та захистом України від російських загарбників. Олександр Томашевський служив у десантно-штурмових військах ЗСУ. Щоб отримати звання сержанта, пройшов навчальні тренування, мріяв стати офіцером. Із бойовим підрозділом пройшов багато гарячих точок на Сході України. 

Указом Президента України №746/2023 від 10 листопада 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.


Соколівський Степан Дмитрович (29.11.1995 — 07.08.2023) — випускник 2014 року.
Народився у Житомирі. Закінчив ЗОШ №30, 2011-2014 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, водій категорії С”.
З початком повномасштабного вторгення рф став на захист України у боротьбі з російським окупантом. Героїчно загинув у бою за Україну 07.08.2023 року


Поліщук Богдан Юрійович (31.01.2000 — 03.09.2023) — випускник 2019 року.
Народився у с. Плехів, Черняхівська громада. В 2017-2019 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Машиніст крана автомобільного, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій категорії С”.
Неодноразовий призер і переможець спортивних змагань різних рівнів.

З початком повномасштабного вторгнення став до оборони своєї землі в складі місцевої ТрО. Потім Богдан став військовослужбовцем 30 окремої механізованої бригади імені К. Острозького. Командир взводу, молодший сержант Богдан Поліщук з позивним “Зять” добросовісно виконував покладені на нього функціональні обов’язки та користувався авторитетом серед колег і підлеглих. Мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Завжди підтримував високий моральний дух у підрозділі та допомагав побратимам у тяжкі хвилини.

3 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання в бою за Україну, її свободу та незалежність, молодший сержант Богдан Поліщук загинув біля с. Міньківка Бахмутського району Донецької області.


Антонюк Володимир Олегович (21.04.1989 — 13.09.2023) — випускник.
Народився у Житомирі. Закінчив ЗОШ №24, 2004-2007 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, водій категорії С”.
Працював на приватному підприємстві. У червні 2023 року був призваний до лав ЗСУ.
Загинув 13 вересня 2023, захищаючи Схід України від російських загарбників.
Поховали Володимира Антонюка у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі.
У чоловіка залишилися мама та бабуся. 


Фалєєв Олексій Євгенович (04.06.1993 — 29.07.2022) — випускник 2012 року, солдат.
В 2010-2012 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Тракторист-машиніст с/г виробництва категорії A1, A2, D1, G1, G2, слюсар з ремонту дорожньобудівельних машин, водій категорії С”.
Загинув 29 липня 2022, захищаючи Схід України від російських загарбників.
Поховали Олексія у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі 4 серпня.

Указом Президента України №218/2023 від 13 квітня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). 



Ковальчук Сергій Сергійович (24.01.2002 — 05.09.2023) — випускник 2020 року.
Народився в смт. Романів. Проживав в с. Першотравневськ, Баранівської громади. Навчавсяв місцевій школі, в 2017-2020 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, електрозварник ручного зварювання, водій категорій С”.

“Молодим і відважним він назавжди запам’ятається всім, хто його знав. Щирі співчуття нехай допоможуть родині пережити невгамовне горе, а пам’ять про захисника навіки закарбується в історії району та всієї України,” — повідомляла Звягельська районна державна адміністрація.

Загинув 5 вересня внаслідок артилерійського обстрілу поблизу смт. Вільшани, Харківської області.
Поховали Сергія 10 вересня в с. Першотравневськ


Фомін Максим Володимирович (04.05.1997 — 22.09.2023) — випускник 2015 року.
Народився в м. Коростені. Навчався в Житомирській ЗОШ №26, 2012-2015 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію Машиніст крана (кранівник), машиніст крана автомобільного, стропальник, водій.
Далі — обрав шлях захищати Україну. В 2018 році Максим добровільно став до лав ЗСУ. За мужність і героїзм неодноразово був нагороджений відомчими відзнаками.


Місюра Денис Русланович (25.08.1996 — 23.01.2023) — випускник 2014 року.
Народився в с. Зарічани. Навчався в Житомирській ЗОШ №21, 2011-2014 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, водій категорії С. В 2021 році поступив до Державного університету «Житомирська політехніка»
У червні 2022 року був мобілізований. Героїчно загинув при захисті України 23.01.2023 року поблизу Зарічного Донецької області.
Поховали Дениса 5 лютого в с. Зарічани


 
Дорош Олександр Миколайович (29.12.1986 — 10.08.2023) — випускник 2004 року.
Народився в с. Миколаївка, Житомирська область. Через декілька років сім’я переїхала до Житомира, де Олександр закінчив ЗОШ №26, 2001-2004 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, водій категорії С.
Проходив строкову військову службу. Після демобілізації працював у сфері будівництва та ландшафтного дизайну у Києві.
Із початком повномасштабного вторгнення росії на територію України був призваний у лави ЗСУ.
Героїчно загинув 10.08.2023 року під час оборони бойових позиції на Запоріжжі. 


П’ясківський Валентин Миколайович (14.02.1975 — 09.12.2023) — випускник 1993 року.
Народився у селі Вереси Житомирського району. Базову середню освіту отримав у місцевій загальноосвітній школі, після закінчення якої в 1992-1993 рр. навчався в ЦПТО м. Житомира на професії Електрогазозварник” (група №30).

Далі проходив строкову службу у лавах ЗСУ. Опісля — працював за межами України та у приватному бізнесі в Житомирі.
Валентин Миколайович став на захист України у складі ЗСУ в січні 2023 року.
Відданий справі захисту Батьківщини, виявивши стійкість і мужність, героїчно загинув у боротьбі з російськими окупантами на Сході України.


Свінціцький Андрій Романович (09.10.1970 — 06.02.2024) — випускник 1988 року.
Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №5. В 1985—1988 рр. в ЦПТО м. Житомира на професії Машиніст екскаватора”.
Проходив строкову службу в лавах ЗСУ. Багато років працював у Національному цирку України у м. Києві: мав індивідуальний номер, любив нести людям радість. гарний настрій.
Пізніше пацював за межами України.
Із весни 2022 року в лавах ЗСУ став на захист України. Андрій Романович героїчно загинув 6 лютого 2024 року на Донеччині, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу при виконанні бойового завдання із захисту України. 


Врублевський Олександр Миколайович (04.01.1977 — 30.07.2023) — випускник 1995 року.
Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №8, 1992-1995 рр. в ЦПТО м. Житомира на професії Електромонтер сільської електрофікації та зв’язку (4 розряд), водій автомобіля” (група №16).
Із початком повномасштабної агресії рф з першого дня добровільно став на захист Батьківщини у лавах ЗСУ. Пройшовши навчання у Німеччині, боронив Україну на південно-східних рубежах.
Героїчно загинув 30 липня 2023 року при виконанні бойового завдання в Запорізькій області. Лише через майже сім місяців Герой на щиті повернувся до рідного міста. 


Попель Михайло Сергійович (21.11.1997 — 10.02.2024) — випускник 2016 року.
Народився у Житомирі. Базову середню освіту здобув у ЗОШ №30. В 2013-2016 рр. навчався в ЦПТО м. Житомира на професії Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування (3 розряд), водій автотранспротних засобів категорії “С”” (група №9).

Опісля працював баристою в закладах Житомира та Києва.

Добровільно став на захист Батьківщини у лавах ЗСУ з грудня 2023 року. Після навчання — направлений для проходження військової служби у Харківську область.
Героїчно загинув у бою 10 лютого 2024 року біля Куп’янська Харківської область.


Дурицький Юрій Миколайович (07.05.1993 – 10.11.2023) — випускник. Сержант.

Народився в смт. Черняхів Житомирської області. Навчався в місцевій гімназії, яку успішно закінчив у 2010 році. Далі було навчання в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомир. Тут здобув фах машиніста крана автомобільного, водія автотранспортних засобів. Бажаючи підвищити свій професійний рівень, Юрій у 2011 році вступив до Головинського ВПТУ НТ. В 2013 році він став дипломованим механіком.

Юрій Дурицький у 2014 році підписав контракт на військову службу в Збройних силах України. Спочатку служив у військовій частині на території області, а з березня 2016 по квітень 2017 років брав участь в бойових діях в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей в складі в/ч 0927, 53-ї окремої штурмової бригади. В цей час Юрій Миколайович отримав звання молодшого сержанта ЗСУ, а також посвідчення учасника бойових дій.

У квітні 2020 року Юрій перевівся на службу у в/ч А1065, згодом – в 30-ту ОМБр ім. князя Костянтина Острозького. В листопаді 2021 року військовослужбовець разом із побратимами стали на захист м. Бахмут Донецької області. Там захисники і зустріли повномасштабне вторгнення ворога.

У травні 2022 року сержанта Юрія Дурицького призначено командиром відділення зв’язку 1 механізованого батальйону 47 ОМБр «Магура».

У жовтні 2023 року бригада Юрія Миколайовича посилила склад оборонців на Авдіївському напрямку. Під час мінометного обстрілу біля с. Степове Покровського району Донецької області Юрій Дурицький загинув.


Пантус Денис Володимирович (07.08.1990 — 22.03.2022) — випускник 2008 року, солдат.

Народився в смт. Черняхів Житомирської області. Навчався в Черняхівській гімназії, в 2005-2008 рр. в ЦПТО м. Житомира на професії Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування (3 розряд), водій автотранспротних засобів категорії “С””.

З квітня 2013 року був прийнятий на військову службу за контрактом – став десантником в 95 окремій десантно-штурмовій бригаді. 30 липня 2014 року під час виконання бойового завдання під Донецьком був поранений. Після лікування – знову в стрій. У 2015 році був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» та Почесною медаллю «За поранення в бою».

В кінці 2017 року Денис Володимирович звільнений в запас, але 2021 року він знову пішов на службу за контрактом.

22 березня 2022 року в м. Костянтинівка Донецької області, отримавши важкі поранення внаслідок влучання ворожої ракети, Денис Пантус загинув.

Указом Президента України №320/2022 від 07 травня 2022 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.


Святненко Віталій Валерійович (20.07.1982 — 29.04.2024— випускник, сержант-інструктор відділення підготовки навчального процесу 199 навчального центру ДШВ ЗСУ молодший сержант, псевдо “ТУРИСТ”

Народився у Житомирі. Здобув базову середню освіту в ЗОШ №1, вступив до ЦПТО м. Житомира, де отримав робітничу професію. Далі навчався у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за спеціальністю «Вчитель фізичного виховання, географії, валеології, організатор туристсько-краєзнавчої роботи». Опісля навчання працював верхолазом на промислових об’єктах. Далі був директором ЖМТСК «Полісся», пізніше — директором «Станції юних техніків».

Віталій був кандидатом в майстри спорту зі спортивного туризму, неодноразово здобував спортивні нагороди. Любив природу та мандрівки, цікавився кулінарією, мріяв стати кухарем. Був одружений, виховували дітей.

З березня 2023 року героїчно боронив Україну. Неодноразово відзначався грамотами і подяками командування ЗСУ.

Героїчно загинув 29 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Поховали Віталія у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі 7 травня.


Волошин Андрій Володимирович (11.01.1978 — 01.05.2024— випускник. 

Народився у Житомирі. Здобув базову середню освіту в ЗОШ №6, вступив до ЦПТО м. Житомира, де отримав робітничу професію. Опісля проходив строкову службу в ЗСУ.

Далі — робота будівельником на підприємствах.
Був творчою людиною, писав вірші. Одружений, з коханою дружиною виховували двійко дітей.

Із грудня 2023 року добровільно став на захист України від російських окупантів.

Героїчно загинув 01 травня 2024 року під час виконання бойового завдання.


Ярчевський Олексій Ігорович (16.09.1987 — 24.05.2024— випускник. 

Народився у Житомирі. Здобув базову середню освіту в ЗОШ №22, вступив до ЦПТО м. Житомира, де здобув професію «Газоелектрозварювальник» підвищеного ІV розряду та отримав диплом з відзнакою.

Працював у приватному бізнесі. Захоплювався ремонтом технічних засобів та автомобілів.
Мав донечку.

З 2020 року працював в Угорщині. Та коли почалася повномасштабна війна, відразу повернувся в Україну.

З перших днів березня 2022 року добровільно став на захист держави від російських окупантів у складі ДШВ ЗСУ. У його золотих руках оживала безнадійно втрачена, на перший погляд, техніка. Про його бойові подвиги, відчайдушність і героїзм завжди пам’ятатимуть бойові побратими і з гордістю розповідатимуть всім.

“Ми були у Харківській, Луганській, Донецькій областях. Хлопець був найкращий. Він був дуже майстровитий — ремонтував всю техніку. Якщо ми забирали якусь зброю у росіян, то він її переобладнував і ми нею користувалися. Можу сказати тільки хороше. Дуже шкода, що так сталося. Це друга втрата у нашому взводі. Це дуже важко”, — сказав його побратим Костянтин Нестеренко.

24 травня під Авдіївкою при виконанні бойового завдання Олексій Ярчевський загинув від осколкового поранення.

Поховали у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі 29 травня 2024 року.


Піньковський Володимир Ігорович 04.01.1989 — 10.03.2023— випускник. 

Народився усмт. Новогуйвинське Житомирського району. Базову середню освіту здобував у Новогуйвинській ЗОШ, вступив до ЦПТО м. Житомира, де здобув професію «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування».

Працював на підприємствах нашого міста.
Був турботливою, спокійною людиною. Мав повагу серед друзів і колег.

З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист держави від російських окупантів у складі ТРО ЗСУ.
Героїчно загинув 10 березня 2023 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини.
Лише через 14 місяців Герой повернувся на щиті до рідного міста.

Поховання відбулося у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі 30 травня 2024 року.


Інформація взята з вільних джерел в інтернеті та продубльована у Wikipedia на сторінці закладу та окремих сторінках наших випускників. Матеріал підготовив Ярмолюк М. М.