Гайченя Павло Петрович (30.11.1993 — 05.04.2022) — випускник 2011 року, військовослужбовець.

Народився в Житомирі. Закінчив ЗОШ №25, у 2009-2011 рр. навчався в Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”, продовжив навчання в Будівельному технікумі.

З перших днів рашистського вторгнення вступив до ТРО, згодом у складі ЗСУ визволяв Батьківщину від загарбників.

Загинув під час бойового зіткнення із російськими загарбниками під Вископіллям, Бериславського району на Херсонщині.

Лише після звільнення населених пунктів на Херсонщині вдалося повернути тіло додому. Похований 25 листопада 2022 року на Смолянському військовому цвинтарі.

Указом Президента України №361/2023 від 30 червня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Келлер Олександр Сергійович (26.04.1982 — 05.04.2022) — випускник.

Народився у м. Житомирі. Навчався у ЗОШ №5 (нині — ліцей №5). Після школи здобув фах будівельника в Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира), продовжив навчання в Житомирському агротехнічному фаховому коледжі.

Пройшов строкову військову службу, а після повернення працював на Житомирській панчішній фабриці ПРАТ “Екотекстиль”, де пройшов шлях від будівельника до помічника майстра з обслуговування верстатів.

Праця була його стихією, він з душею ставився до улюбленої справи.
Зустрів своє кохання — Лілію. Разом вони створили щасливу сім’ю, виховували двох чарівних донечок, яких він безмежно любив. Олександр був взірцем чоловіка, турботливого батька та справжнього друга для донечок, люблячим сином. Вони разом побудували дім, подорожували, садили квіти та дерева, бо мріяли про великий сад, щасливе майбутнє, онуків.

Та війна зруйнувала їхні плани. З перших днів повномасштабного вторгнення рф Олександр без вагань став до лав захисників України. Сміливо й віддано боронив рідну землю та свій народ.

5 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання із захисту рідної землі він героїчно загинув, віддавши життя за свободу і незалежність України.
Через три довгих роки Герой повернувся до рідного міста на щиті…

Матюхін Олексій Володимирович (27.04.1994 — 04.08.2022) — випускник 2012 року, старший сержант, інструктор танкових військ, 300 навчального танкового полку, учасник російсько-української війни.

Народився в м. Житомир. Закінчив Житомирську ЗОШ №8. В 2010-2012 рр. навчався в Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник“.

В мирному житті займався ландшафтним дизайном разом зі своєю матір’ю. 2019 року він зробив свідомий вибір і став до лав ЗСУ.

Проходив службу у в/ч 1414, 300 навчального танкового полку. Початок війни зустрів в Чернігові, взяв активну участь в обороні міста. Далі Олексія Володимировича перевели на Київщину, далі на Херсонщину. Загинув в бою під с. Зайцеве, Донецької області, 4 серпня 2022 року.

10 серпня 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.

Нагороди
Указом Президента України №643/2022 від 12 вересня 2022 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Вручення нагороди відбулося вже після смерті військового. Медаль отримала його донька 06 квітня 2023 року.

Савицький Володимир Дем’янович (24.09.1967 — 06.09.2022) — випускник, військовослужбовець, офіцер, учасник АТО, з початком повномасштабної війни став до лав однієї з десантно-штурмових бригад ЗСУ. Загинув під час виконання бойового завдання від артобстрілу.

Закінчив Ліцей №6 м. Житомира, Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира).

У мирному житті Володимир Савицький був кадровим військовим, закінчив військове училище, згодом почав займатися бізнесом, тренував дітей в одному з житомирських карате-клубів.
З весни 2014 року пішов захищати східний кордон України, у жовтні 2014 року – боронив Донецький аеропорт.

“Це людина з великої літери, — каже друг загиблого військового Валерій. — Він був одним із командирів, які захищали Донецький аеропорт – їх прозвали “кіборгами”. А ще він був простою людиною і, водночас, гордістю нашої нації. Якби таких, як він, було більше, то все було б по-іншому, і світ був би іншим”.

Загинув Володимир Савицький шостого вересня — пішов з побратимами на завдання, де вони потрапили під артобстріл.
У 54-річного Володимира Савицького лишилася дружина та два сини.
12 жовтня 2022 р. похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.

Указом Президента України №735/2022 від 25 жовтня 2022 року, нагороджений орденом “Богдана Хмельницького” ІІІ ступеня посмертно.

Хомич Юрій Вікторович (30.07.1986 — 06.10.2022) — випускник 2011 року, молодший сержант 95-ої окремої десантно-штурмової бригади, в 2014-2015 рр. воював у зоні проведення АТО, загинув на Херсонщині.

Навчався в Житомирській ЗОШ №26, в 2009-2011 рр. у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”, потім здобув фах інженера.

Після повномасштабного вторгнення Росії вже вдруге пішов боронити рубежі України. Перед цим Юрій воював в зоні проведення АТО у 2014-2015 роках.

Загинув десантник Юрій Хомич від осколкових поранень на Херсонщині шостого жовтня.

Указом Президента України №310/2023 від 30 травня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Цибульський Олег Володимирович (23.02.1975 — 08.12.2022) — випускник 1993 року, військовослужбовець. З початком повномасштабної агресії росії добровільно став на захист нашої Батьківщини в рядах одного із підрозділів спеціального призначення ЗСУ.

Народився та проживав у Житомирі, навчався в ЗОШ №20, 1990-1993 рр. у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”.

З початком повномасштабної агресії росії добровільно став на захист нашої Батьківщини в рядах одного із підрозділів спеціального призначення ЗСУ.

Загинув 08.12.2022 р., виконуючи службові обов’язки.

Гаврилюк Анатолій Петрович (05.12.1981 — 30.12.2022) — випускник 1999 року, військовослужбовець 1-ої окремої бригади спеціального призначення ім. Івана Богуна.

Народився в Житомирі, навчався в ЗОШ №20, в 1997-1999 рр. у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) на професії “Муляр, столяр будівельний”, в Будівельному коледжі. Опісля — проходив строкову службу. Працював у сфері будівництва.

Загинув на Харківщині під час виконання бойового завдання.

Із перших днів повномасштабної агресії росії, ще в лютому добровільно став на захист Батьківщини.

Салінко Анатолій Юрійович (01.06.1989 — 30.12.2022) — випускник 2006 року, військовослужбовець 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.

Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №7, навчався Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) в 2004-2006 рр. на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”.

З перших днів повномасштабної війни неодноразово звертався до військомату, але через стан здоров‘я отримував відстрочку від призову. З травня 2022 року став на захист України в лавах ЗСУ.

Загинув Анатолій Салінко 30 грудня на Донеччині під час виконання бойового завдання. 31.01.2023 р. був похоронений в м. Житомир.

Антипов Віталій Сергійович (01.06.1993 — 12.01.2023) — випускник 2012 року, солдат, проходив службу в лавах ЗСУ разом з батьком, загинув під час відбиття атаки росіян на Донеччині.

Народився у Житомирі. Закінчив ЗОШ №28, навчався Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) в 2010-2012 рр. на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”.

Із початком повномасштабної агресії росії в Україні, з перших днів, разом зі своїм батьком добровільно стали на захист України в лавах ЗСУ.
Загинув 12.01.2023 року, відбиваючи атаки російських окупантів у Донецькій області.

Указом Президента України №190/2023 від 30 березня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Капустинський Олександр Миколайович (03.06.1989 — 26.01.2023) — випускник 2010 року, викладач училища до 2017 року, солдат, навідник 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 аеромобільного батальйону 81-ої окремої аеромобільної бригади

Народився в с. Глинівці, Бердичівського району. Навчався в Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) в 2006-2008 рр. на професії “Муляр, тесляр, столяр будівельний” та в 2008-2010 рр. на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”.

В 2008 році на Всеукраїнському конкурсі фахової майстерності серед учнів професійно-технічних навчальних закладів з професії “Лицювальник-плиточник” посів ІІІ місце.

Загинув 26 січня 2023 року в районі ведення бойових дій поблизу смт. Білогорівка, Сєвєродонецького району, Луганської області.

Гмизов Сергій Миколайович (16.08.1977 — 07.02.2023) — випускник.

Народився у м. Житомирі. Навчався у ЗОШ №34 (нині-ліцей №34), згодом у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) здобув професію будівельника.

Відслуживши строкову службу, повернувся до мирного життя працював на будівельних майданчиках рідного міста.

Доля рано забрала в нього батька, тож Сергій став справжньою опорою для мами та сестри.
З дитинства любив спорт — грав у футбол, бадмінтон, із захопленням рибалив разом із сестрою. Він завжди був щирим і життєрадісним, мав багато друзів, мріяв про майбутнє, цінував кожен день і завжди залишався маминою гордістю. Сергій Миколайович був добрим, люблячим сином, турботливим братом, відданим другом.

Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Сергій не залишився осторонь – став до лав оборонців та мужньо виконував свій військовий обов’язок.

07.02.2023 р. під час виконання бойового завдання в Бахмутському районі на Донеччині загинув. Довгий час вважався безвісти зниклим, і лише через два роки і вісім місяців Сергій повернувся на щиті до рідного Житомира.

Краєвський Андрій Ігорович (14.04.1985 — 03.03.2023) — випускник 2002 року, військовослужбовець.

Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №19, навчався в Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) в 2000-2002 рр. на професії “Муляр, столяр будівельний”. Працював на місцевих підприємствах. Виховував двох дітей. Захоплювався іконописом.

“Він писав ікони, як і його батько. Андрій любив життя і хотів жити у вільній державі. Він виборював незалежність і краще життя для своєї родини та всієї України”, — говорить викладач Житомирського військового інституту Олександр Черняк.

Із початком повномасштабної агресії рф в Україні добровільно став до лав ЗСУ. Загинув, захищаючи східні рубежі України в лавах однієї із механізованих бригад ЗСУ.

Похоронений 16 березня 2023 року на Житомирському військовому цвинтарі.

Червінський Андрій Валерійович (30.12.1977 — 02.04.2023) — випускник.

Народився в м. Житомир. Після закінчення ЗОШ № 5 навчався в Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира).

Строкову службу проходив у Національній гвардії України. Працював у службі таксі. Неодноразово захищав честь на районних і обласних змаганнях як активний учасник команди футбольного клубу «Левків».

У вересні 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України на захист нашої держави у складі 77 Десантно-штурмової бригади військової частини А-4355.

Загинув у боях за м. Бахмут, Донецька область. Похований Герой на кладовищі в с. Левкові.

Запольський Олексій Євгенович (18.10.1968 — 04.06.2023) — випускник, член ради Житомирської обласної організації Народного Руху України, кавалер відзнаки В’ячеслава Чорновола.

Народився у смт. Романів. Закінчив школу, навчався у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира). Продовжив навчання у Львівській школі міліції, згодом працював в органах внутрішніх справ. Опісля, працював займався будівельним бізнесом.

“Він був дуже порядною людиною, ось подивіться, скільки людей приїхали попрощатися – і з його села, і з Києва. Він ніколи в житті не проходив повз чужу біду, завжди допоможе. Він був душею компанії, його просто всі любили, таких людей вкрай мало. Він сам був будівельником, причому дуже хорошим будівельником”, — розповідав його друг Віктор.

З початком повномасштабного вторгнення рф став на захист України. Служив на кордоні з Білоруссю, а у квітні перевівся на схід України
Згинув 04 червня 2023 року в Харківській області.

12 червня 2023 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.

Указом Президента України №588/2023 від 25 вересня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Дмитрук Михайло Вікторович (20.11.1993 — 07.06.2023) — випускник 2014 року, солдат.

Народився у Житомирі, навчався у ЗОШ №7. В 2012-2014 рр. навчався в Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира)на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник“.
Займався приватним бізнесом.

“Він — справжній воїн, він добровільно пішов захищати нас, нашу Україну. Дякуючи таким хлопцям, як він, ми зараз у Житомирі живемо у спокої. Він був дуже доброю людиною, я його з дитинства знав. Він вже на передовій надумався зробити пропозицію своїй дівчині, але не встиг, на жаль”, — розповідав його друг Андрій.

З лютого 2023 р. — в ЗСУ. Служив у одній із механізованих бригад Збройних Сил України. Героїчно загинув 07 червня 2023 р. при деокупації Донеччини.

12 червня 2023 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.

Кучук Віктор Васильович (01.04.1980 — 18.07.2023) — випускник.

Народився в с. Бистрі Житомирського району Житомирської області. Навчався у Студеницькій ЗОШ, після отримання травми продовжив навчання в Кмитівській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті. Після вступив до Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) за спеціальністю будівельника. Після закінчення училища працював різноробочим та будівельником.

З початком російського вторгнення в Україну став до лав ЗСУ. Обороняв південні та східні рубежі нашої країни. Служив стрільцем-зенітником 2 зенітно-ракетного відділення зенітно-ракетного взводу 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Отримав складне поранення, але після лікування повернувся до виконання бойових завдань.

Загинув 18 липня 2023 року під час виконання бойового завдання біля с. Невельське Покровського району Донецької області

Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (6 травня 2024, посмертно).
Відзнака Станишівської сільської ради «Честь і гордість Станишівської громади» (рішення виконавчого комітету Станишівської сільської ради № 150 від 17.08.2023 року)

Мартинюк Сергій Володимирович (01.09.1984 — 23.10.2023) — випускник 2001 року, військовослужбовець.

Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №21. Далі навчався у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) в 1999-2001 рр. на професії “Столяр (будівельний), муляр”. Опісля — строкова служба у лавах ЗСУ.

Працював на підприємствах Житомира. Із вересня 2023 став на захист України у лавах ЗСУ. Солдат Мартинюк Сергій Володимирович загинув, героїчно захищаючи незалежність України.

Павлов Володимир Вікторович (29.10.1978 — 23.10.2023) — випускник 1996 року, штаб-сержант.

Народився в с. Піски, Житомирського району. Навчався у Пісківській ЗОШ. В 1993-1996 рр. навчався Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) за професією будівельника.

1996-1998 рр. проходив строкову службу. В 2003 році підписав контракт з 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. З 2014 року став на захист України. В 2018 році перевівся до 30-ї окремої механізованої бригади.

23 жовтня 2023 року загинув під час ведення бою в с. Богданівка, Бахмутського району, Донецької області.

Відзнака Станишівської сільської ради «Честь і гордість Станишівської громади» (рішення виконавчого комітету Станишівської сільської ради № 144 від 18.07.2023 року)

Мартинюк Іван Петрович (02.01.1992 — 23.01.2024) — випускник 2011 року, військовослужбовець, гранатометник 1 відділу 1 взводу ОП 11 роти ОП/на БТВ 4-ого батальйону оперативного призначення «Крук».

Народився в м. Коростені, Житомирської області. Закінчив Коростенський міський ліцей №6, в 2009—2011 рр. навчався в Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира).

По закінченню навчання почав працювати в будівельній бригаді на заводі «Хіммаш».

25.10.2011 року був призваний на строкову службу в армію. Служив у військовій частині 3730 11 ракетно – зенітного полку. 2.10.2012 був звільнений у запас. За сумлінну службу неодноразово відзначений як кращий солдат.

У квітні 2022 року став на захист Батьківщини, добровольцем вступив до лав ЗСУ. Був направлений у військову частину А 3027.

Загинув, внаслідок мінометного обстрілу ворогом позицій у районі східної околиці н. п. Ямпіль Донецької області.

Малиновський Павло Святославович (23.05.1983 — 07.02.2024) — випускник, військовослужбовець.

Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №18. Далі навчався у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) в на професії “Маляр, штукатур”. Опісля — строкова служба у лавах ЗСУ.

З липня 2022 року став на захист України від російських окупантів. Мужньо виконував свій військовий обов’язок.

“Павло Малиновський поклав своє життя за Україну у бою із російськими військами 7 лютого, але повернувся додому на щиті лише через два місяці. Бо саме стільки часу знадобилося, щоб ідентифікувати його тіло за результатами ДНК-дослідження. І тільки зараз ми з ним прощаємося. У нашій пам’яті він назавжди залишиться Героєм”, — сказала директорка Житомирського міського центру соціальних служб Ольга Юрченко.

У бою за Україну, її свободу і Незалежність, героїчно загинув 7 лютого 2024 року.

Поховали Павла Малиновського на Смолянському військовому кладовищі 8 квітня 2024 року.

Вонсонович Ігор Вікторович (29.07.1986 — 14.02.2024) — випускник.

Народився у м. Житомирі у багатодітній родині. Навчався у ЗОШ №5 (нині — ліцей №5), після чого здобув фах будівельника в Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира). Пройшовши строкову військову службу, працював на різних підприємствах нашого міста.

Ігор був людиною світлої душі, життєрадісним і працьовитим. Він любив природу, туристичні походи, риболовлю, займався спортом та футболом. Із дитинства захоплювався колекціонуванням марок, любив співати, працювати на землі, доглядати за тваринами. Завжди допомагав близьким, поважав старших і цінував сімейні традиції. Мріяв про щасливе майбутнє та мирне життя.
Проте війна зруйнувала його плани.

У грудні 2023 року він став на захист Батьківщини у лавах ЗСУ. Мужньо та хоробро боровся за незалежність України, за нашу свободу.

Героїчно загинув 14.02.2024 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини.
Лише через рік після загибелі Герой на щиті повернувся до рідного міста…

Іващенко Юрій Миколайович (28.05.1977 — 21.02.2024) — випускник 1995 року, військовослужбовець.

Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №10. Далі в 1992-1995 рр. навчався у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) на професії «Штукатур, лицювальник-плиточник, маляр (будівельний)» (група №10).

Працював на одному з підприємств Житомира. Одружився, виховували дітей.

Із початком повномасштабної агресії рф з першого дня добровільно став на захист Батьківщини у лавах ЗСУ. Боронив північні рубежі України. Після навчання у Німеччині був направлений на південносхідні рубежі України.

Вірний військовій присязі, героїчно загинув 21 лютого 2024 року при виконанні бойового завдання…

Бойко Олег Миколайович (23.04.1978 — 25.04.2024) — випускник, молодший сержант.

Народився в селищі Черняхів на Житомирщині. Навчався в місцевій школі. Потім – в Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира), де отримав фах будівельника. Працював на підприємстві «Головинський кар’єр».

Олег був щирою, цілеспрямованою людиною та любив життя. Був хорошим товаришем і бойовим побратимом, завжди готовим допомогти іншим.

21 січня 2023 року молодший сержант був призваний на захист Вітчизни. Воїн з позивним «Бой» брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації в населеному пункті Новомихайлівка, Красногорівка Донецької області. Мав статус учасника бойових дій.

В одному з боїв гранатометник ручних протитанкових гранатометів, молодший сержант Олег Бойко отримав важкі поранення. Після операції, яку йому провели в шпиталі м. Дніпро, військовослужбовець був направлений на лікування за місцем проживання.

25 квітня 2024 року серце захисника зупинилось. Поховали захисника з належними почестями в рідному Черняхові.

Мельник Леонід Миколайович (08.08.1987 — 28.04.2024) — випускник, військовослужбовець.

Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №7. Далі навчався у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира).

Після навчання працював у приватному бізнесі. Леонід любив спорт: займався дзюдо та футболом. Також його захоплювали відпочинок на природі, подорожі.

З березня 2022 року добровільно долучився до лав ТРО ЗСУ, героїчно боронив Україну на різних напрямках. За мужність і героїзм неодноразово був відзначений командуванням ЗСУ.
Героїчно загинув 28 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту України.

Рижко Олександр Антонович (16.02.1981 — 14.07.2024) — випускник.
Народився у Житомирі. Навчався у ЗОШ №7. Здобув робітничу професію у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира).

Працював на підприємствах нашого міста. Захоплювався шахами. Мріяв створити власну родину, та війна зламала життєві плани.

З травня 2024 року став на захист України від російських агресорів.
Героїчно загинув 14.07.2024 року під час виконання бойового завдання.

Новарчук Володимир Володимирович (28.11.1996 — 03.09.2024) — випускник 2014 року, лінійний наглядач лінійно-кабельного відділення зв’язку роти зв’язку командного пункту ПВЗ 151-ої окремої механізованої бригади.

Народився в с. Глибочиця. В 2003-2012 рр. навчався в ГлибочицькійЗОШ І-ІІІ ступенів. Далі в 2012-2014 рр. в Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) на професії «Монтажник систем утеплення будівель, штукатур, лицювальник, плиточник».

В період з 2016 по 2024 рік Володимир працював оператором заправних станцій та касиром торгівельного залу на АЗС «Сокар Петролеум», «Укрпалетсистем», «UPG», «ОККО-Рітейл». У 2024 році проходив навчання в Житомирському державному обласному навчально-курсовому комбінаті УДП «Укрінтеравтосервіс».

Володимир був чуйною, щирою та доброю людиною, завжди першим приходив на допомогу, мав глибоке відчуття справедливості та завжди прагнув до самовдосконалення. Мав чіткі орієнтири в житті та цілеспрямовано йшов до своєї мети. Найбільше хлопчина мріяв про власну сім’ю. На превеликий жаль, він так і не знайшов свою другу половинку, не встиг одружитися і дочекатися дітей.

У травні 2024 року був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України на посаду лінійного наглядача лінійно-кабельного відділення зв’язку роти зв’язку командного пункту ПВЗ 151-ої окремої механізованої бригади. З 27 серпня 2024 року проходив навчання в 179 навчальному центрі військового зв’язку в м. Полтава.

3 вересня, під час ракетного удару по навчальному центру, Новарчук Володимир Володимирович трагічно загинув.

Варчук Святослав Петрович (22.06.1975 — 27.11.2024) — випускник, молодший сержант.

Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №7. Опісля здобув робітничу професію в Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира).

Після проходження строкової військової служби, повернувшись до цивільного життя, працював на різних будівельних майданчиках рідного міста.

Святослав любив природу, туристичні походи та риболовлю. Особливим супутником його життя був вірний чотирилапий друг Граф.

Святослав мріяв побудувати власний будинок і створити щасливе життя для своєї родини, яку він дуже любив і цінував. Війна зламала всі життєві плани.

На початку 2023 року став на захист України від російських агресорів в одному з підрозділів ЗСУ. Загинув 27.11.2024 під час виконання бойового завдання.

04.12.2024 р. був похоронений в м. Житомирі.

Свистун Андрій Анатолійович (23.10.1984 — 10.04.2025) — випускник.

Народився у м. Житомирі. Початкову освіту здобув у ЗОШ №21, а згодом через складні життєві обставини, навчався та виховувався у КНЗ «Ушомирська загальноосвітня школа-інтернат І–ІІ ступенів» Житомирської обласної ради, де здобув базову середню освіту. Згодом отримав професію будівельника у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира).

Упродовж життя Андрій працював на різних підприємствах міста, а з часом започаткував власну справу — продаж квітів. Він був людиною з добрим серцем, щирий, працьовитий і завжди готовий допомогти. Його любили й поважали. Андрій мав особливу любов до кулінарії, природи та тварин, не минав безпритульних, підгодовував їх і дбав про навколишній світ.

Мріяв про власний дім, простору землю, де б вирощував квіти, вів господарство разом із дружиною, і дарував тепло серця та душі своїй донечці.

З початку 2025 р. мобілізований до лав ЗСУ. За щирість і відкритість, за виваженість і мужність його поважали побратими, до нього з пошаною ставилися командири.

Героїчно загинув при виконанні бойового завдання із захисту Батьківщини.

Бабич Дмитро Вікторович (02.03.1991 — 16.06.2025) — випускник.

Народився у м. Житомирі. Навчався у ЗОШ №6 (нині — ліцей №6), а згодом здобув робітничу професію у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) за фахом “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”.

Після навчання працював на ПАТ “Укрзалізниця”, а далі — на різних підприємствах рідного міста.
Сила духу і мужність додали йому сил з честю пережити втрату найрідніших — смерть батьків.

Попри біль, Дмитро залишався доброю, спокійною, щирою людиною. Любив природу, тварин, цікавився технікою, особливо комп’ютерами. Дмитро мріяв створити власну сім’ю, але війна жорстоко обірвала його мрії.

Матвійчук Дмитро Вікторович (12.05.1992 — 24.06.2025) — випускник

Народився у м. Житомирі. Навчався у ЗОШ №19 (нині — ліцей №19), після чого здобув робітничу професію маляра-штукатура у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира).

З юних літ не обходив важку працю, завжди ставився до трудової діяльності відповідальноі з повагою. Працював на різних підприємствах рідного міста, аби допомогти своїй сім’ї.

Дмитро мав щиру та багатогранну натуру: любив музику, мріяв навчитися грати на електрогітарі, захоплювався комп’ютерними іграми, збирав власну бібліотеку книжок, які з любов’ю читав. Найбільшою його гордістю та щастям була сім’я. Одружившись, він став турботливим чоловіком і батьком донечки , яку безмежно любив та заради якої багато працював. Мріяв про щасливе майбутнє для своєї родини.

Із перших місяців повномасштабної війни Дмитро став до лав Збройних Сил України, щоб боронити рідну землю від російських окупантів. Він пройшов найгарячіші точки фронту — Бахмут, Вербове, Мар’янку, Курахове. За відвагу та самовідданість Дмитро був нагороджений відзнакою Президента України «За Оборону України», медаллю «Ветеран війни — Учасник бойових дій», численними подяками та грамотами, а також нагрудним знаком «Золотий хрест».

Героїчно загинув, рятуючи своїх побратимів і боронячи Україну від ворога.

Грищук Богдан Вікторович (02.05.1994 — 16.08.2025) — випускник.

Народився у м. Житомирі. Отримав загальну середню освіту в ЗОШ № 24 ,(нині — ліцеї №24). Опісля здобув професійну освіту у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) і присвятив своє життя праці на Житомирській паперовій фабриці, де проявив себе як відповідальний і працьовитий колега, світла і порядна людина.

Був люблячим, турботливим сином, чоловіком, батьком.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф, Богдан, хоч і мав інвалідність, без зайвих вагань став на захист Батьківщини. Його шлях Воїна був не легким, але сповненим честі й гідності. Він пройшов навчання у Великій Британії, де здобув військові знання та навички, аби потім передати їх побратимам. Воїн мужньо пройшов через пекло найгарячіших боїв, брав участь у звільненні Харківщини, зокрема м. Ізюм. Був поранений, але не зламався, і після реабілітації повернувся до строю, завжди залишаючись стійким. Не скаржився, не вихвалявся — виконував обов’язок Захисника із гідністю. Друзі любили його за доброту, поважали за силу духу, для багатьох він був взірцем патріотизму.

Сім’я, дружба та відданість – його життєве кредо.

На жаль, трагічний випадок обірвав його життя.

Яроцький Максим Андрійович (12.01.1981 — 03.09.2025) — випускник.

Народився у Житомирі, але дитячі та шкільні роки пройшли у с. Райгородок на Житомирщині, де родина жила разом із бабусею і дідусем. Там закінчив Райгородську ЗОШ. Ще в юності виявляв допитливість і різнобічність: відвідував творчі гуртки, співав у шкільному хорі, любив футбол, коней, займався стрільбою у тирі. З дитинства допомагав по господарству, був завжди поруч із рідними. Особливе місце у його житті займали спільні виїзди з батьком-мисливцем, де він із братом пізнавав мужність, витримку й любов до природи.

У 18 років Максим пережив тяжку втрату — смерть мами. Разом із братом вони підтримували один одного. Попри біль, він зміг знайти свій шлях: здобув фах муляра і столяра будівельного у Житомирському ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира). Старанно і з любов’ю працював за спеціальністю, . Робота з деревом стала його покликанням, адже мав золоті руки і мріяв створити власну майстерню.

Максим був справжнім сім’янином: коханим чоловіком для дружини Альони та люблячим батьком для двох синів і донечки. Він забезпечував своїм дітям найкраще у сьогоденні і мріяв про щасливе майбутнє своєї сім’ї.

Повномасштабне вторгнення росії зруйнувало плани мирного життя. Максим Андрійович намагався відразу стати на захист України, та мав відмову як багатодітний тато. У червні 2023 року отримав позитивне рішення на своє прохання і став до лав Захисників. Разом із ним на захист Батьківщини став і його брат, а старший син Дмитро, беручи приклад із батька, також уклав контракт із Збройними Силами України.

Максим пройшов пекло боїв, неодноразово отримував поранення, проте завжди повертався у стрій до своїх побратимів. За мужність і самовідданість був відзначений державними та відомчими нагородами: медаллю «Ветеран війни – учасник бойових дій», відзнакою Міністра оборони України «За жертву крові в боях за волю України». Серед побратимів і командирів мав глибоку повагу та щиру довіру.

Попри проблеми зі здоров’ям, що були підставою для демобілізації, Максим не полишав службу — він втратив на війні багатьох друзів і вважав, що його місце лише поруч із побратимами, у боротьбі за Перемогу.

03.09.2025 р. невблаганна смерть обірвала життя мужнього Воїна. Зупинилося серце Героя, який до останнього подиху стояв на захисті України. Його шлях мужності і любові до рідної землі назавжди залишиться прикладом для українців.

Середюк Святослав Олександрович (22.03.1978 — 30.10.2025) — випускник.

Народився с. Тетерівка на Житомирщині. Навчався у ЗОШ №24 (нині — ліцеї №24) м. Житомира. Отримавши базову середню освіту, вступив до Житомирського ВПУБД №1 (нині філія ПКТІ м. Житомира) та здобув середньо-спеціальну освіту за кваліфікацією “Маляр будівельник-плиточник, штукатур“.

Далі строкова військова служба у лавах ЗСУ. Опісля значну частину свого життя віддав військовій справі у складі Національної Гвардії України.

Прагнучи поглибити свої знання та розвиватися у нових фахових напрямках, вступив до Національної академії МВС України, де здобув вищу юридичну освіту за спеціальністю – “Правознавство”.

Перейшовши до цивільного життя, працював юристом в одній із компаній
м. Житомира. Згодом обійняв посаду директора філії ТОВ ‘’Технічний ліцей‘’.

Святослав був людиною виняткової щирості, інтелігентності та працелюбства. Захоплювався спортом, зокрема футболом, був організатором футбольної команди у м. Черняхові.
Безмежно любив свою родину, поважав та підтримував батьків.

Був надійною опорою для всіх, хто його знав. Завжди знаходив важливі слова підтримки, був мудрим порадником і добрим другом.

Із початком агресії рф проти України у 2014 році, став волонтером, допомагаючи нашим захисникам. У 2020 році приєднався до Збройних Сил України.

Із перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів Святослав Олександрович був у лавах ЗСУ, боронячи рідну землю на найскладніших ділянках фронту — в Київській, Донецькій, Сумській областях. Його мужність, відповідальність і стійкість здобули повагу серед побратимів і командирів. За службу в ЗСУ нагороджений почесною відзнакою “Ветеран війни – Учасник бойових дій”.

Загинув на полі бою під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності та суверенітету України.