Гайченя Павло Петрович (30.11.1993 — 05.04.2022) — випускник 2011 року, військовослужбовець, загинув під час бойового зіткнення із російськими загарбниками під Вископіллям, Бериславського району на Херсонщині.
Народився в Житомирі. Закінчивши ЗОШ №25, навчався в ПТУ №1 2009-2011 рр. на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”, продовжив навчання в Будівельному технікумі. З перших днів рашистського вторгнення вступив до ТРО, згодом у складі ЗСУ визволяв Батьківщину від загарбників.
Лише після звільнення населених пунктів на Херсонщині вдалося повернути тіло додому. Похований 25 листопада 2022 року на Смолянському військовому цвинтарі.
Савицький Володимир Дем’янович (24.09.1967 — 06.09.2022) — випускник, військовослужбовець, офіцер, учасник АТО, з початком повномасштабної війни став до лав однієї з десантно-штурмових бригад ЗСУ. Загинув під час виконання бойового завдання від артобстрілу.
Закінчив Ліцей №6 м. Житомира, ПТУ-1.
У мирному житті Володимир Савицький був кадровим військовим, закінчив військове училище, згодом почав займатися бізнесом, тренував дітей в одному з житомирських карате-клубів.
З весни 2014 року пішов захищати східний кордон України, у жовтні 2014 року – боронив Донецький аеропорт.
“Це людина з великої літери, — каже друг загиблого військового Валерій. — Він був одним із командирів, які захищали Донецький аеропорт – їх прозвали “кіборгами”. А ще він був простою людиною і, водночас, гордістю нашої нації. Якби таких, як він, було більше, то все було б по-іншому, і світ був би іншим”.
Загинув Володимир Савицький шостого вересня — пішов з побратимами на завдання, де вони потрапили під артобстріл.
У 54-річного Володимира Савицького лишилася дружина та два сини.
12 жовтня 2022 р. похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Указом Президента України №735/2022 від 25 жовтня 2022 року, нагороджений орденом “Богдана Хмельницького” ІІІ ступеня посмертно.
Хомич Юрій Вікторович (30.07.1986 — 06.10.2022) — випускник 2011 року, молодший сержант 95-ої окремої десантно-штурмової бригади, в 2014-2015 рр. воював у зоні проведення АТО, загинув на Херсонщині.
Навчався в 26 школі Житомира, в ПТУ №1 2009-2011 рр. на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”, потім здобув фах інженера. Після повномасштабного вторгнення Росії вже вдруге пішов боронити рубежі України. Перед цим Юрій воював в зоні проведення АТО у 2014-2015 роках.
Загинув десантник Юрій Хомич від осколкових поранень на Херсонщині шостого жовтня.
Указом Президента України №310/2023 від 30 травня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
Цибульський Олег Володимирович (23.02.1975 — 08.12.2022) — випускник 1993 року, військовослужбовець. З початком повномасштабної агресії росії добровільно став на захист нашої Батьківщини в рядах одного із підрозділів спеціального призначення ЗСУ.
Народився та проживав у Житомирі, навчався в ЗОШ N20, ПТУ №1 1990-1993 рр. на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”. З початком повномасштабної агресії росії добровільно став на захист нашої Батьківщини в рядах одного із підрозділів спеціального призначення ЗСУ. Помер 08.12.2022 р., виконуючи службові обов’язки.
Гаврилюк Анатолій Петрович (05.12.1981 — 30.12.2022) — випускник 1999 року, військовослужбовець, загинув на Харківщині під час виконання бойового завдання.
Народився в Житомирі, навчався в ЗОШ №20, в ПТУ №1 1997-1999 рр. на професії “Муляр, столяр будівельний”, в Будівельному коледжі. Опісля — проходив строкову службу. Працював у сфері будівництва.
Із перших днів повномасштабної агресії росії, ще в лютому добровільно став на захист Батьківщини.
Антипов Віталій Сергійович (01.06.1993 — 12.01.2023) — випускник 2012 року, солдат, проходив службу в лавах ЗСУ разом з батьком, загинув під час відбиття атаки росіян на Донеччині.
Народився у Житомирі. Закінчив ЗОШ №28, навчався ПТУ №1 в 2010-2012 рр. на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”.
Із початком повномасштабної агресії росії в Україні, з перших днів, разом зі своїм батьком добровільно стали на захист України в лавах ЗСУ.
Загинув 12.01.2023 року, відбиваючи атаки російських окупантів у Донецькій області.
Указом Президента України №190/2023 від 30 березня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
Капустинський Олександр Миколайович (03.06.1989 — 26.01.2023) — випускник 2010 року, викладач училища до 2017 року, солдат, навідник 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 аеромобільного батальйону 81-ої окремої аеромобільної бригади героїчно загинув 26 січня 2023 року в районі ведення бойових дій поблизу смт. Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області.
Народився в с. Глинівці, Бердичівського району. Навчався в ПТУ №1 в 2006-2008 рр. на професії “Муляр, тесляр, столяр будівельний” та в 2008-2010 рр. на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”.
В 2008 році на Всеукраїнському конкурсі фахової майстерності серед учнів професійно-технічних навчальних закладів з професії “Лицювальник-плиточник” посів ІІІ місце.
Салінко Анатолій Юрійович (01.06.1989 — 30.12.2022) — випускник 2006 року, військовослужбовець 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. З травня 2022 року став на захист України в лавах ЗСУ. Загинув при виконанні бойового завдання, захищаючи Батьківщину в зоні ведення бойових дій на Донеччині.
Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №7, навчався ПТУ №1 в 2004-2006 рр. на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник”.
З перших днів повномасштабної війни неодноразово звертався до військомату, але через стан здоров‘я отримував відстрочку від призову. З травня 2022 року став на захист України в лавах ЗСУ. Загинув Анатолій Салінко 30 грудня на Донеччині під час виконання бойового завдання.
Краєвський Андрій Ігорович (14.04.1985 — 03.03.2023) — випускник 2002 року, військовослужбовець.
Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №19, навчався в ПТУ №1 в 2000-2002 рр. на професії “Муляр, столяр будівельний”. Працював на місцевих підприємствах. Виховував двох дітей. Захоплювався іконописом.
“Він писав ікони, як і його батько. Андрій любив життя і хотів жити у вільній державі. Він виборював незалежність і краще життя для своєї родини та всієї України”, — говорить викладач Житомирського військового інституту Олександр Черняк.
Із початком повномасштабної агресії рф в Україні добровільно став до лав ЗСУ. Загинув, захищаючи східні рубежі України в лавах однієї із механізованих бригад ЗСУ.
Похоронений 16 березня 2023 року на Житомирському військовому цвинтарі.
Матюхін Олексій Володимирович (27 квітня 1994 — 4 серпня 2022) — старший сержант, інструктор танкових військ, 300 навчального танкового полку, учасник російсько-української війни.
Народився в м. Житомир. Закінчив Житомирську ЗОШ №8. В 2010-2012 рр. навчався в ДНЗ “Вище професійне училище будівництва і дизайну” (ПТУ-1) на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник“.
В мирному житті займався ландшафтним дизайном разом зі своєю матір’ю. 2019 року він зробив свідомий вибір і став до лав ЗСУ.
Проходив службу у в/ч 1414, 300 навчального танкового полку. Початок війни зустрів в Чернігові, взяв активну участь в обороні міста. Далі Олексія Володимировича перевели на Київщину, далі на Херсонщину. Загинув в бою під с. Зайцеве, Донецької області, 4 серпня 2022 року.
10 серпня 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Нагороди
Указом Президента України №643/2022 від 12 вересня 2022 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
Вручення нагороди відбулося вже після смерті військового. Медаль отримала його донька 06 квітня 2023 року.
Запольський Олексій Євгенович (18.10.1968 — 04.06.2023) — випускник, член ради Житомирської обласної організації Народного Руху України, кавалер відзнаки В’ячеслава Чорновола.
Народився у смт. Романів. Закінчив школу, навчався у ПТУ №1. Продовжив навчання у Львівській школі міліції, згодом працював в органах внутрішніх справ. Опісля, працював займався будівельним бізнесом.
“Він був дуже порядною людиною, ось подивіться, скільки людей приїхали попрощатися – і з його села, і з Києва. Він ніколи в житті не проходив повз чужу біду, завжди допоможе. Він був душею компанії, його просто всі любили, таких людей вкрай мало. Він сам був будівельником, причому дуже хорошим будівельником”, — розповідав його другВіктор.
З початком повномасштабного вторгнення рф став на захист України. Служив на кордоні з Білоруссю, а у квітні перевівся на схід України
Згинув 04 червня 2023 року в Харківській області.
12 червня 2023 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Указом Президента України №588/2023 від 25 вересня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Дмитрук Михайло Вікторович (20.11.1993 — 07.06.2023) — випускник 2014 року, військовослужбовець.
Народився у Житомирі, навчався у ЗОШ №7. В 2012-2014 рр.навчався в ДНЗ “Вище професійне училище будівництва і дизайну” (ПТУ-1) на професії “Маляр, штукатур, лицювальник-плиточник“.
Займався приватним бізнесом.
“Він — справжній воїн, він добровільно пішов захищати нас, нашу Україну. Дякуючи таким хлопцям, як він, ми зараз у Житомирі живемо у спокої. Він був дуже доброю людиною, я його з дитинства знав. Він вже на передовій надумався зробити пропозицію своїй дівчині, але не встиг, на жаль”, — розповідав його друг Андрій.
З лютого 2023 р. — в ЗСУ. Служив у одній із механізованих бригад Збройних Сил України. Героїчно загинув 07 червня 2023 р. при деокупації Донеччини.
12 червня 2023 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Мартинюк Сергій Володимирович (01.09.1984 — 23.10.2023) — випускник 2001 року, військовослужбовець.
Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №21. Далі навчався у ПТУ №1 в 1999-2001 рр. на професії “Столяр (будівельний), муляр”. Опісля — строкова служба у лавах ЗСУ.
Працював на підприємствах Житомира. Із вересня 2023 став на захист України у лавах ЗСУ. Солдат Мартинюк Сергій Володимирович загинув, героїчно захищаючи незалежність України.
Іващенко Юрій Миколайович (28.05.1977 — 21.02.2024) — випускник 1995 року, військовослужбовець.
Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №10. Далі в 1992-1995 рр. навчався у ПТУ №1 на професії «Штукатур, лицювальник-плиточник, маляр (будівельний)» (група №10).
Працював на одному з підприємств Житомира. Одружився, виховували дітей.
Із початком повномасштабної агресії рф з першого дня добровільно став на захист Батьківщини у лавах ЗСУ. Боронив північні рубежі України. Після навчання у Німеччині був направлений на південносхідні рубежі України.
Вірний військовій присязі, героїчно загинув 21 лютого 2024 року при виконанні бойового завдання…1
Малиновський Павло Святославович (23.05.1983 — 07.02.2024) — випускник, військовослужбовець.
Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №18. Далі навчався у ПТУ №1 в на професії “Маляр, штукатур”. Опісля — строкова служба у лавах ЗСУ.
З липня 2022 року став на захист України від російських окупантів. Мужньо виконував свій військовий обов’язок.
“Павло Малиновський поклав своє життя за Україну у бою із російськими військами 7 лютого, але повернувся додому на щиті лише через два місяці. Бо саме стільки часу знадобилося, щоб ідентифікувати його тіло за результатами ДНК-дослідження. І тільки зараз ми з ним прощаємося. У нашій пам’яті він назавжди залишиться Героєм”, — сказала директорка Житомирського міського центру соціальних служб Ольга Юрченко.
У бою за Україну, її свободу і Незалежність, героїчно загинув 7 лютого 2024 року.
Поховали Павла Малиновського на Смолянському військовому кладовищі 8 квітня 2024 року.