Наші випускники
Випускники – наша гордість і надія!
Кожен навчальний заклад славний своїми випускниками.
Професійна діяльність наших випускників – це найкраща реклама для підтвердження високого рівня надання освітніх послуг у Центрі, педагогічної майстерності викладачів та майстрів виробничого навчання. Це невичерпне джерело перевіреної профорієнтаційної інформації, яка є значно дієвішою, аніж буклети чи флаєри із відомостями про наш навчальний заклад.
Наші випускники – приклад для наслідування нинішнім здобувачам, їх наставники і вчителі під час виробничої практики, а також помічники у працевлаштуванні після здобуття професії або й потенційні роботодавці.
Тому, зважаючи на вищесказане, просимо відгукнутися на наш заклик і повідомити про себе випускників усіх років, надіславши інформацію на електронну пошту ЦПТО м. Житомира ztcpto@gmail.com
Ярмоленко Сергій Васильович – випускник 1980 року, директор Міжнародного інституту транспортних технологій та Авіаційного компетентного навчання.
Навчався в 1979-1980 роках в Технічному училищі №2 за професією “Машиніст крана автомобільного”.
Водоп’янчук Андрій Вікторович – випускник, сержант десантно-штурмового взводу 95 окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ.
З 2014 року став на захист нашої Батьківщини. У День високомобільних десантних військ, 2 серпня 2016 року, Президент України Петро Порошенко у Житомирі вручив військовослужбовцям високі державні нагороди. Андрій Водоп’янчук отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня.
З 2022 року активно боронить нашу країну від московитів.
Саме він під час звільнення українських територій командує передовою штурмовою групою.
«Його група першою вклинюється в оборону противника. Придушуючи сили противника, сержант Водоп’янчук забезпечує здійснення маневрів інших штурмових груп, які рухаються за ними. Неодноразово виявив командирське вміння на полі бою, швидко приймає рішення в складних ситуаціях», – розповідають в 95-ій бригаді.
Водоп’янчук Андрій приклав чималі зусилля задля деокупації Олександрівки, Коровійого Яру, Шандриголового. Під його командуванням бригадою було знищено 90% особового складу ворога та один танк.
Незважаючи на переважаючу кількість противника, військовим вдалось відтіснити ворога, навівши на нього жаху. Це забезпечило сприятливі умови для просування інших підрозділів.
Учасники російсько-української війни
Абрамчук Дмитро Михайлович (23 червня 2002 — 14 квітня 2022) — випускник 2021 року, військовослужбовець артдивізіону 26-ї Окремої артилерійської бригади імені генерала-хорунжого Романа Дашкевича, загинув в боях з російськими військами в Чернігівській області.
Навчався в Житомирській ЗОШ №28. В 2018 році вступив до Центра професійно-технічної освіти м. Житомира на професію “Машиніст крана, водій”.
2021 року, після закінчення навчання, пішов на строкову службу.
Перше бойове хрещення прийняв в боях за Луганську область (Лисичанськ), потім його переправили до Чернігівщини. Дмитро Абрамчук загинув від осколкових поранень на Чернігівщині 14 квітня 2022 року. У військового залишилися батьки та сестра.
“Я спілкувався з ним, чому він прийшов сюди такий молодий, – каже побратим загиблого Сергій Болохівський. – Він каже, що не може сидіти осторонь, коли в країні йде війна. Я був від нього за метрів 200 і все бачив на власні очі. Щось впало з неба, з якогось невідомого літального апарату. Вибуховий пристрій прямо перед Дмитром впав і розірвався”.
17 квітня 2022 року похований в Житомирі, на військовому цвинтарі.
Туз Ілля Олександрович (09.07.1996— 04.04.2022) — випускник 2015 року, військовослужбовець 13 окремого десантно-штурмового батальйону ЗСУ ім. Героя України полковника Тараса Сенюка, загинув в боях з російськими військами під Ізюмом, на Харківщині.
В 2012 році вступив до Центра професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію “Тракторист”. 2015 року, після закінчення навчання, пішов на строкову службу.
Під час проходження служби в 95-ій окремій десантно-штурмовій бригади неодноразово їздив на міжнародні навчання, отримував сертифікати. Весною 2021 року відправився в зону ООС/АТО, в район смт. Нью-Йорка (Донецька область). Ілля Туз загинув під м. Ізюм, що на Харківщині 04 квітня 2022 року. У військового залишилися батьки, сестра та наречена.
“Пряме попадання з танка, – каже побратим Олександр Перестюк. – Це був мій друг, побратим. Він був мужньою людиною. Це була людина з великої літери. Він усім допомагав, був дуже дружелюбним. Його смерть завдала нам великого болю”.
09 квітня 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Шпита Ілля Вікторович (10.02.1997 — 05.10.2022) — випускник 2015 року, військовослужбовець, загинув в боях з російськими військами на Харківщині.
Навчався в Житомирській ЗОШ №30. В 2012 році вступив до Центра професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію “Машиніст крана (кранівник), машиніст крана автомобільного, стропальник, водій”. Пішов добровольцем з початком широкомаштабного вторгнення Росії.
05 жовтня 2022 року, в боях в Харківській області, загинув в наслідок артобстрілу. 10 жовтня 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Васянович Олександр Олександрович (02.02.1994 — 10.10.2022) — випускник 2014 року, військовослужбовець, загинув під час виконання військового обов’язку в м. Бахмут, Донецька область.
В 2012 році вступив до Центра професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію «Машиніст крана автомобільного, слюсар з ремонту автомобілів, водій».
Строкову військову службу проходив в м. Чернігів (в/ч Т-0500), працював в сфері будівництва. Коли розпочалася російсько-українська війна, добровільно поїхав до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військкомату), був мобілізований у квітні 2022 року.
Олександр Васянович загинув під м. Бахмут, 10 жовтня 2022 року.
15 жовтня 2022 року Олександра було похоронено в смт. Іршанськ.
Ковнацький Олександр Людвігович (16.09.1977 — 03.10.2022) — випускник, військовослужбовець 25-ої окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, танкового батальйону, загинув від поранень отриманих в боях на Ізюмському напрямку, Харківська область.
Олександр Ковнацький народився у багатодітній сім’ї, в селі Кошелівка, що в Пулинській громаді. Там закінчив місцеву школу.
«Пам’ятаю його як колишнього свого учня. Я тоді директором школи був, у якій він навчався. Сашко такою світлою людиною був. Тихий, спокійний, врівноважений, відповідальний. Про таких, як він, кажуть просто — добряк. Я ніколи від нього не почув, та й не тільки я, а всі, хто його знав, чогось такого грубого, поганого. Завжди хотів усім допомоги. Як батько він хотів щось зробити для своїх дітей. Щоб вони жили краще, мали гарне і перспективне майбутнє. Вважав це своїм обов’язком. Мені про це говорив, коли ми бачилися востаннє, незадовго до його загибелі» — згадував його вчитель, Станіслав Климчук.
Продовжив здобувати освіту в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, за спеціальністю «Будівельник».
24 лютого 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. Літом отримав поранення, проходив лікування в Житомирському військовому госпіталі, після одужання — повернувся на фронт.
В кінці вересня 2022 року в боях на Ізюмському напрямку, танк, в якому перебував Олександр Ковнацький, підірвався на міні, сам же він отримав тяжке поранення. 10 днів пробув в тяжкому стані та 3 жовтня 2022 року помер не приходячи до тями. У військового залишилися дружина, донька та син.
07 жовтня 2022 року похований в Житомирі, на Корбутівському цвинтарі.
Указом Президента України №21/2023 від 13 січня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Акімов Василь Вікторович (30.07.1998 — 22.10.2022) — випускник 2017 року, військовослужбовець, стрілець-помічник гранатометника, загинув під час артобстрілу в районі Озарівки, Донецької області.
Бірюков В’ячеслав Васильович (24.08.1979 — 17.05.2022) — випускник 1996 року, головний сержант, загинув захищаючи Україну від російських окупантів на сході.
Навчався в Житомирській ЗОШ №33. В 1995-1996 роках навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію “Електромонтер сільської електрифікації та зв’язку”.
“Він як і всі українці працював, забезпечував сім’ю. Але розпочалася повномасштабна війна. Він був прекрасною людиною, завжди усміхнений, в хорошому гуморі. Але так склалася доля. Прилетіла ракета в казарму – і він загинув, і багато його побратимів”, – розповів Олексій Островський.
16 жовтня 2022 року був похоронений в Житомирі, на військовому кладовищі.
Указом Президента України №498/2023 від 23 серпня 2023 року, нагороджений медаллю “За військову службу України” посмертно.
Бабич Олексій Олександрович (25.11.1997 — 31.08.2022) — випускник 2017 року, військовослужбовець 79-ої окремої десантно-штурмової бригади, загинув захищаючи Україну від російських окупантів в районі с. Новомихайлівки, Донецька область.
Бабич Олексій закінчив Високівську загальноосвітню школу у Черняхівському районі. В 2015—2017 роках навчався у Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професії “Машиніст крана автомобільного, слюсар з ремонту автомобілів, водій”.
В липні 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. 31 серпня 2022 року не вийшов на зв’язок з рідними та довгий час числився безвісти зниклим.
“Ми разом були у навчальному центрі, – згадує побратим Олексія Бабича Валерій. – Олексій був справжнім воїном, гарним хлопцем. Обставини загибелі такі: це була російська диверсійно-розвідувальна група, це був ближній бій. Наші побратими всю групу рашистів знищили, але не обійшлося без втрат і з нашого боку”.
У Олексія Бабича залишилися мати, дружина, дочка.
03 листопада 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Указом Президента України №443/2023 від 18 липня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Присяжнюк Олександр Дмитрович (25.03.1964 — 04.07.2022) — випускник 1983 року, військовослужбовець.
Навчався 1981-1983 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електромонтера”.
Більшу частину свого життя Олександр Присяжнюк пропрацював у Житомирському трамвайно-тролейбусному управлінні. Потім влаштувався на м’ясокомбінат.
З початком війни пішов добровольцем на фронт. Олександра направили в дев’ятий танковий батальйон на посаду командира взводу танкової роти. Разом зі своїм підрозділом Олександр пішов на завдання, але не повернувся, загинувши в бою під Словянськом 4 липня.
20 липня 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Указом Президента України №617/2022 від 29 серпня 2022 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Повторейко Іван Миколайович (19.01.1974 — 13.11.2022) — випускник 1998 року, військовослужбовець, загинув захищаючи Україну від російських окупантів на сході України.
Навчався в Житомирській ЗОШ №24, в 1995-1998 роках здобував освіту в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електромонтер сільської електрифікації та зв’язку”.
З початком повномасштабної війни мобілізувався до однієї із механізованих бригад Збройних сил України. Загинув Іван Повторейко 13 листопада 2022 року на Донеччині від осколкового поранення.
Северенчук Володимир Володимирович (15.04.1980 — 19.11.2022) — випускник 1993 року, військовослужбовець 95-ої окремої десантно-штурмової бригади, врятував життя побратимів, закривши власним тілом від мін тих, хто був поряд. Помер у військовому шпиталі від отриманих поранень.
Навчався в Житомирській ЗОШ №33. В 1990-1993 рр. здобував освіту в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професії “Тракторист-машиніст широкого профілю на меліоративних роботах”. В мирний час працював на кондитерській фабриці.
У 2015-2016 рр. проходив службу в зоні проведення АТО. У 2022 р. пішов добровольцем до лав ЗСУ, до 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.
Врятував життя побратимів, закривши власним тілом від мін тих, хто був поряд. Помер у військовому шпиталі від отриманих поранень.
“Ми виходили на позицію і нас почали бомбардувати, – розповідає побратим Андрій. – Володимир Северенчук своєю спиною закрив п’ятьох людей. Там, де ми очікували бомбардування, він спиною повністю закрив весь вхід і отримав поранення і в таз, і в руку”.
У Володимира Северенчука залишилися мати, дружина, донька.
19 листопада 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Плохотюк Іван Васильович (10.10.1976 — 20.01.2023) — випускник 1994 року, військовослужбовець, отримав поранення в бою під Кремінною, Луганська область.
Народився в с. Барвинівка, Брониківській громаді, Звягельського району. Закінчив місцеву ЗОШ. Пізніше, в 1993-1994 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Машиніст автомобільного крана”.
Двадцять років свого життя присвятив професійній службі в Збройних Силах України. Учасник АТО/ООС, неодноразово отримував нагороди Міноборони України.
Помер внаслідок поранень, отриманих в зоні ведення бойових дій на Сході України.
У Плохотюка Івана залишились батьки, дружина, син та донька.
28 січня 2023 р. похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.
Вишняков Ігор Євгенович (08.12.1972 — 29.01.2023) — випускник, військовослужбовець.
Народився у Житомирі, навчався в ЗОШ №21, далі — у ЦПТО м. Житомира.
Був мобілізований до лав ЗСУ з початком повномасштабної російської агресії. Проходив навчання за військовою спеціальністю. Помер при виконанні службових обов’язків.
Семєшов Олександр Олександрович (06.11.1974 — 31.01.2023) — випускник 1992 року, військовослужбовець, проходив строкову службу в лавах ЗСУ.
Закінчив ЗОШ №34, в 1992 році навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електрогазозварника“. В грудні 1992 року проходив строкову службу в лавах ЗСУ (відрахований).
До повномасштабного російського вторгнення в Україну Олександр працював в одному з торгових закладів Житомира. Із початком повномасштабної агресії рф добровільно став захист України в лавах ЗСУ.
“Коли він ішов на фронт, то дуже хотів цього. В нього така гаряча душа була і він не міг сидіти на місці, хотів йти разом з усіма захищати нашу Батьківщину. Олександр передавав всім віру і на фронті хотів передати воїнам віру, щоб Бог допомагав та захищав”, – згадує родичка Надія.
Загинув під час виконання бойового завдання на сході України.
“Разом із дружиною Олександр виховував власних дітей, а також був опікуном двох дівчаток, які були позбавлені батьківського піклування, – розповів керівник житомирського міського центру допомоги учасникам бойових дій Ярослав Весельський. – З перших днів війни він намагався долучитися до лав ЗСУ, але за станом здоров’я його не приймали. Вже пізніше він був призваний до ЗСУ у складі однієї з військових бригад “.
Поховали Олександра Семєшова 07 лютого 2023 року на Смолянському військовому кладовищі.
Польовий Ігор Миколайович (03.03.1980 — 12.02.2023) — випускник, військовослужбовець.
Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №14. Навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира.
Із початком повномасштабної російської агресії став на захист України в лавах одного із механізованих підрозділів ЗСУ.
Загинув, захищаючи державу 12.02.2023. Поховали Ігора Миколайовича 23 лютого 2023 року в Житомирі.
Фіщук Олександр Вікторович (01.10.1995 — 12.07.2022) — випускник 2015 року, військовослужбовець 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.
Народився в с. Ольшівка, Хорошівський район. Проживав в с. Топорище.
Закінчив Топорищенську ЗОШ, в 2013-2015 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Машиніст крана автомобільного“.
На фронті Олександр Фіщук був водієм-санітаром взводу протитанкових керованих ракет батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи однієї з військових частин Збройних сил України. Він був призваний на військову службу дев’ятого квітня. Загинув 12 липня 2022 року у населеному пункті Хрестище Красноградського району Харківської області.
За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег та підлеглих. Мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі, вникав у турботи оточуючих. Стійко переносив інтенсивні навантаження». Військові розповіли, що їхній побратим загинув під час контактного бою.
13 липня донечці Олександра Міланці виповнився рік.
Поховали Олександра 18 липня 2022 року в Топорищах.
Артемчук Руслан Ігорович (09.02.1982 — 15.10.2022) — випускник 2000 року, військовослужбовець.
Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №27. В 1997-2000 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Тракторист-машиніст, слюсар-ремонтник, водій“.
Проходив строкову службу в ЗСУ, після демобілізації працював будівельником на місцевих підприємствах.
Із початком повномасштабної агресії рф добровільно став до лав ЗСУ. Героїчно загинув, обороняючи від атак російських найманців м. Бахмут, Донецька область. Із жовтня 2022-го вважався зниклим безвісти. Лише після проведення необхідних оперативно-розшукових та слідчих дій вдалося ідентифікувати загиблого воїна.
Похоронений в Житомирі 14 березня 2023 року.
Булак Павло Михайлович (09.09.1981 — 23.03.2023) — випускник 2000 року, солдат, старший навідник 93-тої окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Псевдо – “Мороз”.
Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №14. В 1999-2000 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Машиніст крана автомобільного“. Далі продовжив навчання в Житомирському автодорожньому коледжі.
Захоплювався спортом, особливо сноубордом. Займався виготовленням пам’ятних знаків.
Із початком повномасштабної агресії рф добровільно став до лав ЗСУ. 24.02.2022 був зарахований до Територіальної оборони м. Житомира, згодом був переведений до в/ч а1302, 93-тої окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Героїчно загинув, обороняючи від атак російських найманців м. Бахмут, Донецька область.
“Був одружений, разом з дружиною виховував доньку. Його батьки пішли з життя дуже рано. Павло був надзвичайно добрим і щирим. Він був другом для всіх. Нічого для себе, а все для інших. Для рідної сестри Інни Павло був всім, він для неї був світом”, – розповідала директорка Житомирського міського центру соціальних служб Ольга Юрченко.
Похоронений в Житомирі 01 квітня 2023 року на Смолянському військовому кладовищі.
Указом Президента України №753/2022 від 7 листопада 2022 року, нагороджений медалю “Захисник Вітчизни”.
Нагороджений відомчою відзнакою “Захисник Соледару” наказом командира військової частини а1302, 2023 року.
Назаров Вадим Анатолійович (20.05.1998 — квітень 2022) — випускник 2016 року, старший солдат.
Народився в Новоград-Волинському (Звягель). В 2015-2016 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Продавець продовольчих товарів, бармен“.
Загинув в боях з російськими загарбниками на Сході України. Похоронений в Звягелі.
24 травня 2022 року удостоєний почесною відзнакою “За заслуги перед Звягельським районом” (посмертно)
Томашевський Олександр Володимирович (30.08.1996 — 25.06.2023) — випускник 2014 року.
Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №16, в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира.
6 років пов’язав із ЗСУ та захистом України від російських загарбників. Олександр Томашевський служив у десантно-штурмових військах ЗСУ. Щоб отримати звання сержанта, пройшов навчальні тренування, мріяв стати офіцером. Із бойовим підрозділом пройшов багато гарячих точок на Сході України.
Соколівський Степан Дмитрович (29.11.1995 — 07.08.2023) — випускник 2015 року.
Навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира.
З початком повномасштабного вторгення рф став на захист України у боротьбі з російським окупантом. Героїчно загинув у бою за Україну 07.08.2023 року
Поліщук Богдан Юрійович (31.01.2000 — 03.09.2023) — випускник 2019 року.
Народився у с. Плехів, Черняхівська громада. Навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира.
Неодноразовий призер і переможець спортивних змагань різних рівнів.
Загинув у боротьбі за територіальну цілісність та незалежність України.
Антонюк Володимир Олегович (21.04.1989 — 13.09.2023) — випускник.
Народився у Житомирі. Закінчив ЗОШ №24, далі — в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира.
Працював на приватному підприємстві. У червні 2023 року був призваний до лав ЗСУ.
Загинув 13 вересня 2023, захищаючи Схід України від російських загарбників.
Поховали Володимира Антонюка у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі.
У чоловіка залишилися мама та бабуся.
