Назаров Вадим Анатолійович (20.05.1998 — 09.03.2022) — випускник 2016 року, старший солдат.

Народився в Новоград-Волинському (Звягель). В 2015-2016 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Продавець продовольчих товарів, бармен”.
Вадим Назаров загинув 9 березня 2022 року під час оборони села Лукашівка, Чернігівської області. Він був розстріляний впритул російськими військовими в церкві під час окупації села. Беззбройного хлопця зі зв’язаними руками окупанти розстріляли на очах у місцевого підлітка.

Вадим Назаров мав позивний “Малий”, він служив старшим солдатом, був розвідником розвідувального взводу імені Івана Виговського.

За час несення служби неодноразово був нагороджений грамотами за сумлінне виконання службових обов’язків, за тверду патріотичну позицію, зразкову військову дисципліну, має медалі “Ветеран Війни” та “Учасник АТО“. У серпні 2021 року повернувся до лав ЗСУ, щоб і на далі боронити країну від агресора, вступивши до 58 ОМБр, яка базувалася в місті Глухів, одразу повернувшись до зони АТО та ООС.

Похоронений в Звягелі.

24 травня 2022 року удостоєний почесною відзнакою “За заслуги перед Звягельським районом” (посмертно). 
Указом Президента України №360/2022 від 23 травня 2022 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно. 
За мужність і відвагу при захисті Вітчизни відповідно до рішення Звягельської міської ради від 01.06.2023 №886 присвоєно звання «Почесний громадянин міста Звягеля» (посмертно).

Пантус Денис Володимирович (07.08.1990 — 22.03.2022) — випускник 2008 року, солдат 95-ої окремої десантно-штурмовій бригади.

Народився в смт. Черняхів Житомирської області. Навчався в Черняхівській гімназії, в 2005-2008 рр. в ЦПТО м. Житомира на професії “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування (3 розряд), водій автотранспротних засобів категорії “С””.

З квітня 2013 року був прийнятий на військову службу за контрактом – став десантником в 95 окремій десантно-штурмовій бригаді. 30 липня 2014 року під час виконання бойового завдання під Донецьком був поранений. Після лікування – знову в стрій. У 2015 році був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» та Почесною медаллю «За поранення в бою».

В кінці 2017 року Денис Володимирович звільнений в запас, але 2021 року він знову пішов на службу за контрактом.

22 березня 2022 року в м. Костянтинівка, Донецької області, отримавши важкі поранення внаслідок влучання ворожої ракети, Денис Пантус загинув.

Указом Президента України №320/2022 від 07 травня 2022 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Туз Ілля Олександрович (09.07.1996 — 04.04.2022) — випускник 2015 року, солдат, навідник 13 окремого десантно-штурмового батальйону ЗСУ ім. Героя України полковника Тараса Сенюка,

Народився в с. Бабичів, Пулинська громада. В 2012-2015 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професії “Тракторист-машиніст с/г виробництва категорії A1, A2, D1, G1, G2, слюсар з ремонту дорожньобудівельних машин, водій категорії С” (група №6).

2015 року, після закінчення навчання, пішов на строкову службу.

Під час проходження служби в 95-ій окремій десантно-штурмовій бригади неодноразово їздив на міжнародні навчання, отримував сертифікати. Весною 2021 року відправився в зону ООС/АТО, в район смт. Нью-Йорка (Донецька область).

“Пряме попадання з танка, — каже побратим Олександр Перестюк. — Це був мій друг, побратим. Він був мужньою людиною. Це була людина з великої літери. Він усім допомагав, був дуже дружелюбним. Його смерть завдала нам великого болю”.

Загинув в боях з російськими військами під Ізюмом, на Харківщині. 09 квітня 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.

Указом Президента України №24/2023 від 17 січня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Горелко Дмитро Олександрович (25.08.1990 — 04.04.2022) — випускник, старший солдат.

Народився в м. Житомир. Перший клас закінчив в Житомирській ЗОШ №7, потім родина переїхала до с. Лука, де Дмитро продовжив навчання в місцевій ЗОШ. Вступив до ЦПТО м. Житомира, де здобув професію «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування».

В 2009 році вступив на службу армії в охорону генерального штабу. Повернувшись через рік з армії працював будівельником. В 2014 році одружився, має двох синів.

24 лютого 2024 р. призваний до ЗСУ.

Загинув 04 квітня 2022 р. в с. Довгеньке Ізюмського району Харківської області .

Указом Президента України №468/2022 від 04 липня 2022 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Абрамчук Дмитро Михайлович (23.06.2002 — 14.04.2022) — випускник 2021 року, військовослужбовець артдивізіону 26-ї Окремої артилерійської бригади імені генерала-хорунжого Романа Дашкевича.

Навчався в Житомирській ЗОШ №28, в 2018-2021 рр. — Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Машиніст крана автомобільного, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій категорій С” (група №5).

2021 року, після закінчення навчання, пішов на строкову службу.
Перше бойове хрещення прийняв в боях за Луганську область (Лисичанськ), потім його переправили до Чернігівщини. Дмитро Абрамчук загинув від осколкових поранень на Чернігівщині 14 квітня 2022 року. У військового залишилися батьки та сестра.

“Я спілкувався з ним, чому він прийшов сюди такий молодий, — каже побратим загиблого Сергій Болохівський. — Він каже, що не може сидіти осторонь, коли в країні йде війна. Я був від нього за метрів 200 і все бачив на власні очі. Щось впало з неба, з якогось невідомого літального апарату. Вибуховий пристрій прямо перед Дмитром впав і розірвався”.

17 квітня 2022 року похований в Житомирі, на військовому цвинтарі.

Пилипчук Сергій Володимирович (12.08.1966 — 20.04.2022) — випускник, старший солдат.

Народився у с. Горбулів Черняхівського району. Закінчивши місцеву ЗОШ, вступив до Центра професійно-технічної освіти м. Житомира на професію електрогазозварювальника.

Працював у приватному бізнесі та на підприємствах міста. У складі бригади будівельників працював на Чорнобильскій АЕС.

Із початком повномасштабної агресії рф добровільно став на захист України у лавах ЗСУ.

У складі одного з військових підрозділів пройшов гарячі бойові точки, визволяючи від ворога рідну землю.

Загинув при виконанні бойового завдання на Харківщині 20 квітня 2022 року.

Тільки 30 січня 2024 року Герой на щиті повернувся до рідного міста.

Указом Президента України №162/2024 від 20 березня 2024 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). 

Бірюков В’ячеслав Васильович (24.08.1979 — 17.05.2022) — випускник 1996 року, головний сержант 66-ої окремої механізованої бригади.

Навчався в Житомирській ЗОШ №33. В 1995-1996 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію “Електромонтер сільської електрифікації та зв’язку”.

“Він як і всі українці працював, забезпечував сім’ю. Але розпочалася повномасштабна війна. Він був прекрасною людиною, завжди усміхнений, в хорошому гуморі. Але так склалася доля. Прилетіла ракета в казарму – і він загинув, і багато його побратимів”, – розповів Олексій Островський.

Загинув 17 травня 2022 року під час обстрілу військової частини в с. Десна, Чернігівська область.
16 жовтня 2022 року був похоронений в Житомирі, на військовому кладовищі.

Указом Президента України №498/2023 від 23 серпня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). 

Присяжнюк Олександр Дмитрович (25.03.1964 — 04.07.2022) — випускник 1983 року, старший солдат. Псевдо: Хохол.

Навчався 1981-1983 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електромонтер сільської електрифікації та зв’язку”.

Більшу частину свого життя Олександр Присяжнюк пропрацював у Житомирському трамвайно-тролейбусному управлінні. Потім влаштувався на м’ясокомбінат.

З початком війни пішов добровольцем на фронт. Олександра направили в дев’ятий танковий батальйон на посаду командира взводу танкової роти. Разом зі своїм підрозділом Олександр пішов на завдання, але не повернувся, загинувши в бою під Словянськом 4 липня.

20 липня 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.

Указом Президента України №617/2022 від 29 серпня 2022 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Руденко Володимир Миколайович (24.03.1972 — 04.07.2022) — випускник, сержант 95-ої окремої десантно-штурмової Поліської бригади.

Навчався у Миропільській школі № 1, після чого закінчив ЦПТО м. Житомира, здобувши професію тракториста.

У 1990 – 1992 рр.. проходив строкову службу у лавах армії. Згодом підписав контракт та служив у 95-й бригаді. Брав участь у миротворчій місії в Нагірному Карабасі. 

У квітні 2022 року добровільно пішов захищати Батьківщину до лав ЗСУ. Бойові завдання виконував у складі кулеметного взводу 95-ї ОДШБр. Був командиром відділення.

Загинув у н.п. Мазанівка Донецької області.

Указом Президента України №218/2023 від 13 тквітня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Фіщук Олександр Вікторович (01.10.1995 — 12.07.2022) — випускник 2015 року, солдат 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.

Народився в с. Ольшівка, Хорошівський район. Проживав в с. Топорище.
Закінчив Топорищенську ЗОШ, в 2013-2015 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Машиніст крана автомобільного”.

На фронті Олександр Фіщук був водієм-санітаром взводу протитанкових керованих ракет батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи однієї з військових частин Збройних сил України. Він був призваний на військову службу дев’ятого квітня. Загинув 12 липня 2022 року у населеному пункті Хрестище Красноградського району Харківської області.

За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег та підлеглих. Мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі, вникав у турботи оточуючих. Стійко переносив інтенсивні навантаження». Військові розповіли, що їхній побратим загинув під час контактного бою.

13 липня донечці Олександра Міланці виповнився рік.

Поховали Олександра 18 липня 2022 року в Топорищах.

Указом Президента України№272/2023 від 11 травня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Фалєєв Олексій Євгенович (04.06.1993 — 29.07.2022) — випускник 2012 року, солдат.

В 2010-2012 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Тракторист-машиніст с/г виробництва категорії A1, A2, D1, G1, G2, слюсар з ремонту дорожньобудівельних машин, водій категорії С”.

Загинув 29 липня 2022, захищаючи Схід України від російських загарбників.
Поховали Олексія у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі 4 серпня.

Указом Президента України №218/2023 від 13 квітня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). 

Бабич Олексій Олександрович (25.11.1997 — 31.08.2022) — випускник 2017 року, солдат 79-ої окремої десантно-штурмової бригади.

Закінчив Високівську ЗОШ, Черняхівський район. В 2015-2017 роках навчався у Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професії “Машиніст крана автомобільного, слюсар з ремонту автомобілів, водій”.
В липні 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. 31 серпня 2022 року не вийшов на зв’язок з рідними та довгий час числився безвісти зниклим.

“Ми разом були у навчальному центрі, — згадує побратим Олексія Бабича Валерій. – Олексій був справжнім воїном, гарним хлопцем. Обставини загибелі такі: це була російська диверсійно-розвідувальна група, це був ближній бій. Наші побратими всю групу рашистів знищили, але не обійшлося без втрат і з нашого боку”.

У Олексія Бабича залишилися мати, дружина, дочка.

Загинув захищаючи Україну від російських окупантів в районі с. Новомихайлівки, Донецька область.
03 листопада 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.

Указом Президента України №443/2023 від 18 липня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Фоменко Андрій Михайлович (03.12.1990 — 24.09.2022) — випускник 2010 року, солдат.

Народився в с. Станишівка, Житомирського району. Навчався в Станишівській ЗОШ, після в 2008-2010 рр. в ЦПТО м. Житомира та отримав професії електрогазозварювальника та водія.

Працював різноробочим в Станишівському лісовому господарстві, водієм у приватного підприємця та за кордоном.

24 лютого 2022 року був мобілізований до Збройних сил України. Приймав участь в бойових діях в м. Барвінкове, м. Ізюм Харківській області та в м. Бахмут Донецької області.

Загинув 24 вересня 2022 року під час обстрілів з боку збройних сил російської федерації в районі населеного пункту Курдюмівка Донецької області.

Указом Президента України №775/2023 від 24 листопада 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Відзнака Станишівської сільської ради «Честь і гордість Станишівської громади» (рішення виконавчого комітету Станишівської сільської ради № 150 від 17.08.2023 року)

Ковнацький Олександр Людвігович (16.09.1977 — 03.10.2022) — випускник, старший сержант 25-ої окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, танкового батальйону.

Олександр Ковнацький народився у багатодітній сім’ї, в селі Кошелівка, що в Пулинській громаді. Там закінчив місцеву школу.

«Пам’ятаю його як колишнього свого учня. Я тоді директором школи був, у якій він навчався. Сашко такою світлою людиною був. Тихий, спокійний, врівноважений, відповідальний. Про таких, як він, кажуть просто — добряк. Я ніколи від нього не почув, та й не тільки я, а всі, хто його знав, чогось такого грубого, поганого. Завжди хотів усім допомоги. Як батько він хотів щось зробити для своїх дітей. Щоб вони жили краще, мали гарне і перспективне майбутнє. Вважав це своїм обов’язком. Мені про це говорив, коли ми бачилися востаннє, незадовго до його загибелі» — згадував його вчитель, Станіслав Климчук.

Продовжив здобувати освіту в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, за спеціальністю «Будівельник».

24 лютого 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. Літом отримав поранення, проходив лікування в Житомирському військовому госпіталі, після одужання — повернувся на фронт.

В кінці вересня 2022 року в боях на Ізюмському напрямку, танк, в якому перебував Олександр Ковнацький, підірвався на міні, сам же він отримав тяжке поранення. 10 днів пробув в тяжкому стані та 3 жовтня 2022 року помер не приходячи до тями. У військового залишилися дружина, донька та син.

07 жовтня 2022 року похований в Житомирі, на Корбутівському цвинтарі.

Указом Президента України №21/2023 від 13 січня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІ ступеня (посмертно).

Шпита Ілля Вікторович (10.02.1997 — 05.10.2022) — випускник 2015 року, солдат 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

Навчався в Житомирській ЗОШ №30. В 2012 році вступив до Центра професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію “Машиніст крана (кранівник), машиніст крана автомобільного, стропальник, водій“.

Пішов добровольцем з початком широкомаштабного вторгнення Росії. Брав участь у звільненні багатьох сіл Харківської області, перебував тривалий час в Бахмуті.

5 жовтня 2022 року, в боях в Харківській області, загинув в наслідок артобстрілу. 10 жовтня 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.

Указом Президента України №363/2023 від 30 червня 2023 року нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Васянович Олександр Олександрович (02.02.1994 — 10.10.2022) — випускник 2014 року, солдат стрілок 1 кулеметного відділення кулеметного взводу 43-ого окремого стрілецького батальйону (в/ч А4080).

В 2012 році вступив до Центра професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію «Машиніст крана автомобільного, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій категорій С».

Строкову військову службу проходив в м. Чернігів (в/ч Т-0500), працював в сфері будівництва. Коли розпочалася російсько-українська війна, добровільно поїхав до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військкомату), був мобілізований у квітні 2022 року.

Олександр Васянович загинув під м. Бахмут, 10 жовтня 2022 року.
15 жовтня 2022 року Олександра було похоронено в смт. Іршанськ. 

Артемчук Руслан Ігорович (09.02.1982 — 15.10.2022) — випускник 2000 року, військовослужбовець.

Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №27. В 1997-2000 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Тракторист-машиніст с/г виробництва категорії A1, A2, D1, G1, G2, слюсар з ремонту дорожньобудівельних машин, водій категорії С”.

Проходив строкову службу в ЗСУ, після демобілізації працював будівельником на місцевих підприємствах.

Із початком повномасштабної агресії рф добровільно став до лав ЗСУ. Героїчно загинув, обороняючи від атак російських найманців м. Бахмут, Донецька область. Із жовтня 2022-го вважався зниклим безвісти. Лише після проведення необхідних оперативно-розшукових та слідчих дій вдалося ідентифікувати загиблого воїна.

Похоронений в Житомирі 14 березня 2023 року.

Акімов Василь Вікторович (30.07.1998 — 22.10.2022) — випускник 2017 року, військовослужбовець 30-ої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, стрілець-помічник гранатометника.

Народився в м. Романів. Навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира.

Загинув під час артобстрілу в районі Озарівки, Донецької області.

Яхимович Сергій Анатолійович (08.06.1996 — 07.11.2022) — випускник, солдат.

Народився в с. Зарічани, Житомирського району. Навчався в Зарічанській ЗОШ, далі в ЦПТО м. Житомира де здобув професію автослюсаря.

В 2014-2016 рр. приймав участь в АТО. Заособисту мужність був нагороджений відзнакою Президента України “За участь в Антитериростичній операції”, нагрудним знаком “За взірцевість у військовій службі”, медаллю “Ветеран війни — учасник бойових дій”.

З перших днів повномасштабного вторгнення пішов захищати рідну землю. Був водієм-кулеметником 95-ої окремої десантно-штурмової Поліської бригади.

Загинув 7 листопада 2022 року під час ведення бойових дій в районі с. Невське, Сватівського району, Луганської області.

Похований в с. Зарічани, Житомирського району.

Указом Президента України №746/2023 від 10 листопада 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Відзнака Станишівської сільської ради «Честь і гордість Станишівської громади» (рішення виконавчого комітету Станишівської сільської ради № 150 від 17.08.2023 року)

Повторейко Іван Миколайович (19.01.1974 — 13.11.2022) — випускник 1998 року, старший сержант.

Навчався в Житомирській ЗОШ №24, в 1995-1998 роках здобував освіту в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електромонтер сільської електрифікації та зв’язку”.

З початком повномасштабної війни мобілізувався до однієї із механізованих бригад Збройних сил України.

Загинув Іван Повторейко 13 листопада 2022 року на Донеччині від осколкового поранення. 

Указом Президента України №147/2024 від 07 березня 2024 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Северенчук Володимир Володимирович (15.04.1980 — 19.11.2022) — випускник 1993 року, солдат 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.

Навчався в Житомирській ЗОШ №33. В 1990-1993 рр. здобував освіту в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професії “Тракторист-машиніст широкого профілю на меліоративних роботах”. В мирний час працював на кондитерській фабриці.

У 2015-2016 рр. проходив службу в зоні проведення АТО. У 2022 р. пішов добровольцем до лав ЗСУ, до 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.

Врятував життя побратимів, закривши власним тілом від мін тих, хто був поряд. Помер у військовому шпиталі від отриманих поранень.

“Ми виходили на позицію і нас почали бомбардувати, – розповідає побратим Андрій. – Володимир Северенчук своєю спиною закрив п’ятьох людей. Там, де ми очікували бомбардування, він спиною повністю закрив весь вхід і отримав поранення і в таз, і в руку”.

У Володимира Северенчука залишилися мати, дружина, донька.
19 листопада 2022 року похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі.

Указом Президента України №255/2024 від 30 квітня 2024 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Плохотюк Іван Васильович (10.10.1976 — 20.01.2023) — випускник 1994 року, солдат.

Народився в с. Барвинівка, Брониківській громаді, Звягельського району. Закінчив місцеву ЗОШ. Пізніше, в 1993-1994 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Машиніст автомобільного крана”.

Двадцять років свого життя присвятив професійній службі в Збройних Силах України, а саме в 20-ому окремому батальйоні радіоелектронної боротьби. Учасник АТО/ООС, неодноразово отримував нагороди Міноборони України.

Помер внаслідок поранень, отриманих в бою під Кремінною, Луганська область.
У Плохотюка Івана залишились батьки, дружина, син та донька.

28 січня 2023 р. похований в Житомирі, на Смолянському військовому цвинтарі. 

Місюра Денис Русланович (25.08.1996 — 23.01.2023) — випускник 2014 року, старший солдат.

Народився в с. Зарічани. Навчався в Житомирській ЗОШ №21, 2011-2014 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, водій категорії С”. В 2021 році поступив до Державного університету «Житомирська політехніка».

У червні 2022 року був мобілізований. Героїчно загинув при захисті України 23.01.2023 року поблизу Зарічного Донецької області.
Поховали Дениса 5 лютого в с. Зарічани. 

Указом Президента України №708/2023 від 24 жовтня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). 

Вишняков Ігор Євгенович (08.12.1972 — 29.01.2023) — випускник, військовослужбовець.

Народився у Житомирі, навчався в Житомирській ЗОШ №21, далі — у ЦПТО м. Житомира.
Був мобілізований до лав ЗСУ з початком повномасштабної російської агресії. Проходив навчання за військовою спеціальністю. Помер при виконанні службових обов’язків.

Семєшов Олександр Олександрович (06.11.1974 — 31.01.2023) — випускник 1992 року, військовослужбовець, проходив строкову службу в лавах ЗСУ.

Закінчив Житомирську ЗОШ №34, в 1992 році навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електрогазозварника”. В грудні 1992 року проходив строкову службу в лавах ЗСУ (відрахований).

До повномасштабного російського вторгнення в Україну Олександр працював в одному з торгових закладів Житомира. Із початком повномасштабної агресії рф добровільно став захист України в лавах ЗСУ.

“Коли він ішов на фронт, то дуже хотів цього. В нього така гаряча душа була і він не міг сидіти на місці, хотів йти разом з усіма захищати нашу Батьківщину. Олександр передавав всім віру і на фронті хотів передати воїнам віру, щоб Бог допомагав та захищав”, — згадує родичка Надія.

Загинув під час виконання бойового завдання на сході України.

“Разом із дружиною Олександр виховував власних дітей, а також був опікуном двох дівчаток, які були позбавлені батьківського піклування, — розповів керівник житомирського міського центру допомоги учасникам бойових дій Ярослав Весельський. — З перших днів війни він намагався долучитися до лав ЗСУ, але за станом здоров’я його не приймали. Вже пізніше він був призваний до ЗСУ у складі однієї з військових бригад “.

Поховали Олександра Семєшова 07 лютого 2023 року на Смолянському військовому кладовищі.

Польовий Ігор Миколайович (03.03.1980 — 12.02.2023) — випускник, старший солдат 72-ої окремої механізованої бригади.

Народився у Житомирі, закінчив Житомирську ЗОШ №14. Навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира.

Із початком повномасштабної російської агресії став на захист України в лавах одного із механізованих підрозділів ЗСУ.
Загинув біля м. Вугледар.

Поховали Ігора Миколайовича 23 лютого 2023 року в Житомирі.

Президента України №488/2023 від 16 серпня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Піньковський Володимир Ігорович (04.01.1989 — 10.03.2023) — випускник 2008 року, солдат.

Народився в смт. Новогуйвинське Житомирського району. Базову середню освіту здобував у Новогуйвинській ЗОШ, в 2005-2008 рр. навчався в ЦПТО м. Житомира, де здобув професію «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, водій автомобіля» (група №1).

Працював на підприємствах нашого міста.
Був турботливою, спокійною людиною. Мав повагу серед друзів і колег.

З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист держави від російських окупантів у складі ТРО ЗСУ.
Героїчно загинув 10 березня 2023 року плблизу с. Діброва, Северодонецького району, Луганської області.
Лише через 14 місяців Герой повернувся на щиті до рідного міста.

Поховання відбулося у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі 30 травня 2024 року.

Указом Президента України№505/2024 від 16серпня 2024 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Булак Павло Михайлович (09.09.1981 — 23.03.2023) — випускник 2000 року, солдат, старший навідник 93-тої окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Псевдо — “Мороз”.

Народився у Житомирі, закінчив Житомирську ЗОШ №14. В 1999-2000 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Машиніст крана автомобільного”. Далі продовжив навчання в Житомирському автодорожньому коледжі.
Захоплювався спортом, особливо сноубордом. Займався виготовленням пам’ятних знаків.

Із початком повномасштабної агресії рф добровільно став до лав ЗСУ. 24.02.2022 був зарахований до Територіальної оборони м. Житомира, згодом був переведений до в/ч а1302, 93-тої окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Героїчно загинув, обороняючи від атак російських найманців м. Бахмут, Донецька область.

“Був одружений, разом з дружиною виховував доньку. Його батьки пішли з життя дуже рано. Павло був надзвичайно добрим і щирим. Він був другом для всіх. Нічого для себе, а все для інших. Для рідної сестри Інни Павло був всім, він для неї був світом”, — розповідала директорка Житомирського міського центру соціальних служб Ольга Юрченко.

Похоронений в Житомирі 01 квітня 2023 року на Смолянському військовому кладовищі.

Указом Президента України №753/2022 від 7 листопада 2022 року, нагороджений медалю “Захисник Вітчизни”.
Нагороджений відомчою відзнакою “Захисник Соледару” наказом командира військової частини а1302, 2023 року.
Указом Президента України №330/2023 від 14 червня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно. 

Омельчук Євген Леонідович (20.04.1977 — 17.04.2023) — випускник. Молодший сержант 95-ої окремої десантно-штурмової Поліської бригади.

Народився в с. Мала Козара, Романівський район. Навчався у місцевій школі. Після школи навчався в ЦПТО м. Житомира, де здобув професію тракториста широкого профілю з кваліфікацією водія.

Після строкової служби в армії одружився та працював у рідному селі, а з часом переїхав до Житомира.

З жовтня 2014 року по вересень 2015 року захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, боронив рідну землю від російсько-терористичних військ на Сході країни, за що був нагороджений медаллю.

З 27 лютого 2022 року Євген Леонідович разом зі своїм сином Олександром та зятем Ярославом знову пішов захищати волю свого народу. Служив стрільцем у лавах десантно-штурмової роти.

Загинув поблизу м. Кремінна на Луганщині.

Поховали загиблого воїна у с. Яроповичі Бердичівського району 21 квітня 2023 року.

Указом Президента України №224/2024 від 10 тквітня 2024 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Томашевський Олександр Володимирович (30.08.1996 — 25.06.2023) — випускник 2014 року, молодший сержант.

Народився у Житомирі. Навчався в Житомирській ЗОШ №16, в 2011-2014 рр. Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Тракторист-машиніст с/г виробництва категорії A1, A2, D1, G1, G2, слюсар з ремонту дорожньобудівельних машин, водій категорії С”.

6 років пов’язав із ЗСУ та захистом України від російських загарбників. Олександр Томашевський служив у десантно-штурмових військах ЗСУ. Щоб отримати звання сержанта, пройшов навчальні тренування, мріяв стати офіцером. Із бойовим підрозділом пройшов багато гарячих точок на Сході України. 

Указом Президента України №746/2023 від 10 листопада 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Шкандевич Василь Тимофійович (23.11.1963 – 17.07.2023) — випускник, рядовий.

Народився в с. Осівка Черняхівського району. В 1970 році розпочав навчання у Вихлянській ЗОШ Радомишльського району, згодом навчання продовжив у с. Клен. Повну середню освіту отримав у Жадьківській ЗОШ.

Продовжив навчання в Технічному училищі №2 (ЦПТО м. Житомира), яке успішно закінчив і отримав посвідчення тракториста-машиніста третього класу.

У 1982 році був призваний на строкову військову службу. Повернувшись додому, працював на різних роботах, був і на заробітках у Казахстані, — все для того, щоб його родина ні в чому не мала потреби. Де б не працював, куди б не їздив, — завжди повертався до рідного села, до найдорожчих своїх людей.

У 1990 році Василь Тимофійович одружився. Разом із дружиною в любові та злагоді виховали доньку та сина. Син Микола – учасник бойових дій, у 2014 році був в АТО. Не вагаючись, взяли в свою сім’ю під опіку сироту, племінницю дружини, яку як рідну виховували з 3-річного віку.

Василя Шкандевича поважали односельці, тому й обрали у 2000 році головою ПСПО «Росівське». Після припинення діяльності «Росівського», Василь Тимофійович сам зробив пилораму і почав займатися підприємницькою діяльністю.

Після повномасштабного вторгнення Василь Тимофійович одним із перших добровольців став на захист рідної країни. Чоловік, не вагаючись, впевнено пішов у військкомат. «Якщо не ми, то хто?» — такою була його відповідь на прохання рідних не йти на війну. — «В мене маленькі внуки, які повинні жити в незалежній Україні».

25 лютого 2022 року увійшов до складу ДПСУ військової частини А1495. Проходив службу у різних точках, захищаючи кордони рідної країни.

«Для нього Україна була понад усе. Не зважаючи на поважний вік, військовий на рівні зі значно молодшими побратимами виконував обов’язки військової служби. Чи то було тренування, чи навчання, чи виконання інженерних робіт, чи будь-які інші завдання— він завжди був у строю», — згадує один з його побратимів і додає: «Він також був першим під час вибуття групи військовослужбовців в зону активних бойових дій. І там, на сході, він також скрізь був попереду». 

Під час служби рядовий Василь Шкандевич отримав тяжку контузію, через яку був прооперований в київському військовому госпіталі. Більше місяця тривало лікування, але, на превеликий жаль, 17 липня 2023 року серце вірного захисника України зупинилося.

З військовими почестями захисника України поховали на місцевому кладовищі.

Врублевський Олександр Миколайович (04.01.1977 — 30.07.2023) — випускник 1995 року. Солдат.

Народився у Житомирі. Навчався в Житомирській ЗОШ №8, 1992-1995 рр. в ЦПТО м. Житомира на професії “Електромонтер сільської електрофікації та зв’язку (4 розряд), водій автомобіля” (група №16).

Із початком повномасштабної агресії рф з першого дня добровільно став на захист Батьківщини у лавах ЗСУ. Пройшовши навчання у Німеччині, боронив Україну на південно-східних рубежах.

Героїчно загинув 30 липня 2023 року при виконанні бойового завдання в Запорізькій області. Лише через майже сім місяців Герой на щиті повернувся до рідного міста. 

Указом Президента України №502/2024 від 09 серпня 2024 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Соколівський Степан Дмитрович (29.11.1995 — 07.08.2023) — випускник 2014 року, солдат.

Народився у Житомирі. Закінчив Житомирську ЗОШ №30, 2011-2014 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, водій категорії С”.

З початком повномасштабного вторгення рф став на захист України у боротьбі з російським окупантом. Героїчно загинув у бою за Україну 07.08.2023 року.

Указом Президента України №162/2024 від 20 березня 2024 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Дорош Олександр Миколайович (29.12.1986 — 10.08.2023) — випускник 2004 року. Солдат.

Народився в с. Миколаївка, Житомирська область. Через декілька років сім’я переїхала до Житомира, де Олександр закінчив Житомирську ЗОШ №26, 2001-2004 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, водій категорії С”.

Проходив строкову військову службу. Після демобілізації працював у сфері будівництва та ландшафтного дизайну у Києві.
Із початком повномасштабного вторгнення росії на територію України був призваний у лави ЗСУ.
Героїчно загинув 10.08.2023 року під час оборони бойових позиції на Запоріжжі. 

Указом Президента України №641/2024 від 20 вересня 2024 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Поліщук Богдан Юрійович (31.01.2000 — 03.09.2023) — випускник 2019 року. Молодший сержант, командир взводу 30-ої окремої механізованої бригади імені К. Острозького.

Народився у с. Плехів, Черняхівська громада. До 3 класу навчався в Клітищенській ЗОШ І-ІІ ступенів, потім – в Селянщинському спортивному ліцеї. В 2017-2019 рр. навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Машиніст крана автомобільного, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій категорії С”.

Неодноразовий призер і переможець спортивних змагань різних рівнів.

З початком повномасштабного вторгнення став до оборони своєї землі в складі місцевої ТрО. Потім Богдан став військовослужбовцем 30 окремої механізованої бригади імені К. Острозького. Командир взводу, молодший сержант Богдан Поліщук з позивним “Зять” добросовісно виконував покладені на нього функціональні обов’язки та користувався авторитетом серед колег і підлеглих. Мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Завжди підтримував високий моральний дух у підрозділі та допомагав побратимам у тяжкі хвилини.

3 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання в бою за Україну, її свободу та незалежність, молодший сержант Богдан Поліщук загинув біля с. Міньківка Бахмутського району Донецької області.

Указом Президента України №222/2024 від 8 квітня 2024 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). 

Ковальчук Сергій Сергійович (24.01.2002 — 05.09.2023) — випускник 2020 року, старший солдат, стрілець обслуги другого десантно-штурмового батальйону 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.

Народився в смт. Романів. Проживав в с. Першотравневськ, Баранівської громади. Навчавсяв місцевій школі, в 2017-2020 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, електрозварник ручного зварювання, водій категорій С”.

“Молодим і відважним він назавжди запам’ятається всім, хто його знав. Щирі співчуття нехай допоможуть родині пережити невгамовне горе, а пам’ять про захисника навіки закарбується в історії району та всієї України,” — повідомляла Звягельська районна державна адміністрація.

Загинув 5 вересня внаслідок артилерійського обстрілу поблизу смт. Вільшани, Харківської області.
Поховали Сергія 10 вересня в с. Першотравневськ. 

В січні 2024 р. Петиція про посмертне присвоєння звання Героя України набрала 25 тисяч голосів і нині перебуває на розгляді.

Указом Президента України №634/2024 від 17 вересня 2024 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). 

Антонюк Володимир Олегович (21.04.1989 — 13.09.2023) — випускник 2007 року, солдат.

Народився у Житомирі. Закінчив Житомирську ЗОШ №24, 2004-2007 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира на професії “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, водій категорії С”.

Працював на приватному підприємстві. У червні 2023 року був призваний до лав ЗСУ.
Загинув 13 вересня 2023, захищаючи Схід України від російських загарбників.

Поховали Володимира Антонюка у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі.
У чоловіка залишилися мама та бабуся. 

Указом Президента України №255/2024 від 30 квітня 2024 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Гончарук Владислав Юрійович (22.01.2001 — 17.09.2023) — випускник.

Народився в с. Левкові. Навчався в Левківській ЗОШ, а після вступив на навчання до ЦПТО м. Житомира.

2019 року був призваний на строкову службу до Збройних Сил України. Свій військовий шлях Владислав розпочав у 169- му навчальному центрі «Десна» імені князя Ярослава Мудрого, а далі служба у 92 окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка.

З листопада 2020 року служба за контрактом у військовій частині А 0501 водієм-заправником автомобільного взводу. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну брав участь у бойових діях на сході держави. За гарну службу має ряд нагород: медаль «Ветеран Війни-Учасник Бойових Дій», медаль «За військову службу Україні», нагрудний знак «Учасник АТО», нагрудний знак «Знак пошани».

9 вересня 2023 року був тяжко поранений в м. Ізюм Харківської області. 9 днів за життя Владислава боролися медики клінічного центру Північного регіону м. Харкова, але врятувати не вдалося. 

Поховали Влада на кладовищі села Левків.

Указом Президента України №866/2023 від 30 грудня 2023 року, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Фомін Максим Володимирович (04.05.1997 — 22.09.2023) — випускник 2015 року.

Народився в м. Коростені. Навчався в Житомирській ЗОШ №26, 2012-2015 рр. в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію “Машиніст крана (кранівник), машиніст крана автомобільного, стропальник, водій“.

Далі — обрав шлях захищати Україну. В 2018 році Максим добровільно став до лав ЗСУ. За мужність і героїзм неодноразово був нагороджений відомчими відзнаками.

Дурицький Юрій Миколайович (07.05.1993 – 10.11.2023) — випускник 2011 року. Сержант 1 механізованого батальйону 47 ОМБр «Магура».

Народився в смт. Черняхів Житомирської області. Навчався в місцевій гімназії, яку успішно закінчив у 2010 році. Далі було навчання в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомир на професії “Машиніста крана автомобільного (5 розряд), водія автотранспортних засобів категорії “C”.

Бажаючи підвищити свій професійний рівень, Юрій у 2011 році вступив до Головинського ВПТУ НТ. В 2013 році він став дипломованим механіком.

Юрій Дурицький у 2014 році підписав контракт на військову службу в Збройних силах України. Спочатку служив у військовій частині на території області, а з березня 2016 по квітень 2017 років брав участь в бойових діях в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей в складі в/ч 0927, 53-ї окремої штурмової бригади. В цей час Юрій Миколайович отримав звання молодшого сержанта ЗСУ, а також посвідчення учасника бойових дій.

У квітні 2020 року Юрій перевівся на службу у в/ч А1065, згодом – в 30-ту ОМБр ім. князя Костянтина Острозького. В листопаді 2021 року військовослужбовець разом із побратимами стали на захист м. Бахмут Донецької області. Там захисники і зустріли повномасштабне вторгнення ворога.

У травні 2022 року сержанта Юрія Дурицького призначено командиром відділення зв’язку 1 механізованого батальйону 47 ОМБр «Магура».

У жовтні 2023 року бригада Юрія Миколайовича посилила склад оборонців на Авдіївському напрямку. Під час мінометного обстрілу біля с. Степове Покровського району Донецької області Юрій Дурицький загинув.

П’ясківський Валентин Миколайович (14.02.1975 — 09.12.2023) — випускник 1993 року.

Народився у селі Вереси Житомирського району. Базову середню освіту отримав у Вересівській ЗОШ, після закінчення якої в 1992-1993 рр. навчався в ЦПТО м. Житомира на професії “Електрогазозварник” (група №30).

Далі проходив строкову службу у лавах ЗСУ. Опісля — працював за межами України та у приватному бізнесі в Житомирі.

Валентин Миколайович став на захист України у складі ЗСУ в січні 2023 року.
Відданий справі захисту Батьківщини, виявивши стійкість і мужність, героїчно загинув у боротьбі з російськими окупантами на Сході України.

Примак Олександр Олександрович (10.09.1977 — 21.01.2024) — випускник, солдат.

Народився в с. Станишівка, Житомирського району. Навчався в Станишівській ЗОШ, далі вступив до ЦПТО м. Житомира, де здобув професію тракториста.

Свою трудову діяльність розпочав на Житомирводоканалі, далі 7 років працював на ПАТ Біомедскло, а останніх 15 років працював на ТОВ “Житомирський картонний комбінат”.

25 лютого 2024 року став добровольцем в складі 115 окремої бригади територіальної оборони 141 батальйону. Спершу обороняв північ Житомирщини, а 7 грудня 2023 року був переведений на схід.

Загинув 21 січня 2024 року під час виконання бойового завдання біля с. Іванівське, Бахмутського району, Донецької області.

Похований в с. Станишівка, Житомирського району.

Свінціцький Андрій Романович (09.10.1970 — 06.02.2024) — випускник 1988 року.

Народився у Житомирі. Навчався в Житомирській ЗОШ №5. В 1985—1988 рр. в ЦПТО м. Житомира на професії “Машиніст екскаватора”.

Проходив строкову службу в лавах ЗСУ. Багато років працював у Національному цирку України у м. Києві: мав індивідуальний номер, любив нести людям радість. гарний настрій.
Пізніше пацював за межами України.

Із весни 2022 року в лавах ЗСУ став на захист України. Андрій Романович героїчно загинув 6 лютого 2024 року на Донеччині, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу при виконанні бойового завдання із захисту України. 

Попель Михайло Сергійович (21.11.1997 — 10.02.2024) — випускник 2016 року.

Народився у Житомирі. Базову середню освіту здобув у Житомирській ЗОШ №30. В 2013-2016 рр. навчався в ЦПТО м. Житомира на професії “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування (3 розряд), водій автотранспротних засобів категорії “С”” (група №9).

Опісля працював баристою в закладах Житомира та Києва.

Добровільно став на захист Батьківщини у лавах ЗСУ з грудня 2023 року. Після навчання — направлений для проходження військової служби у Харківську область.
Героїчно загинув у бою 10 лютого 2024 року біля Куп’янська Харківської область.

Мацейчук Геннадій Анатолійович (24.12.1967 — 10.02.2024) — випускник, солдат 54-ої окремої механізованої бригади.

Народився в смт. Черняхів Житомирської області. Навчався в Черняхівській ЗОШ. Після — ЦПТО м. Житомира. Отримав диплом кваліфікованого муляра, майстра роботи з каменем.

Трудовий шлях Геннадій Анатолійович розпочав у 1986 році на Черняхівському комбінаті хлібопродуктів, де працював сепараторником 3 розряду.

В 1987 році чоловік був призваний на строкову військову службу.

Через деякий час чоловік змінив роботу: працював транспортувальником 4 розряду на дільниці упаковки продукції ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд». За кілька років Геннадій повернувся на ДП ДАК «Хліб України» «Черняхівський елеватор».

24 лютого 2022 року був один телефонний дзвінок – і Геннадій Анатолійович, не вагаючись ні хвилини, пішов у 9 відділ Житомирського РТЦК та СП. 

Після короткотривалого навчання, розпочався бойовий шлях солдата, який разом з побратимами був у найважчих точках фронту, де велись активні бої за кожен метр нашої землі.

З 08 листопада 2022 року отримав призначення на посаду стрільця у військовій частині А4080. Бахмут на Донеччині, Ніжин Чернігівської області, населені пункти Сумської та Харківської областей – сотні кілометрів фронтових доріг і місяці солдатського життя в окопах не зламали віри в Перемогу України над ворогом.

В серпні 2023 року солдат Геннадій Мацейчук був нагороджений медаллю «Ветеран війни» та отримав посвідчення учасника бойових дій. У грудні 2023 року під час оборони Часового Яру боєць отримав обмороження обох стоп. Після лікування він був переведений до військової частини А0693.

10 лютого 2024 року, тримаючи оборону н.п.Синьківка Куп’янського району Харківської області, українські оборонці зазнали масованого артилерійського обстрілу. На жаль, солдат Геннадій Мацейчук загинув на полі бою.

Поховали на місцевому кладовищі в смт.Черняхів.

Святненко Віталій Валерійович (20.07.1982 — 29.04.2024) — випускник, сержант-інструктор відділення підготовки навчального процесу 199 навчального центру ДШВ ЗСУ молодший сержант, псевдо “ТУРИСТ”. 

Народився у Житомирі. Здобув базову середню освіту в Житомирській ЗОШ №1, вступив до ЦПТО м. Житомира, де отримав робітничу професію. Далі навчався у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за спеціальністю «Вчитель фізичного виховання, географії, валеології, організатор туристсько-краєзнавчої роботи». Опісля навчання працював верхолазом на промислових об’єктах. Далі був директором ЖМТСК «Полісся», пізніше — директором «Станції юних техніків».

Віталій був кандидатом в майстри спорту зі спортивного туризму, неодноразово здобував спортивні нагороди. Любив природу та мандрівки, цікавився кулінарією, мріяв стати кухарем. Був одружений, виховували дітей.

З березня 2023 року героїчно боронив Україну. Неодноразово відзначався грамотами і подяками командування ЗСУ.

Героїчно загинув 29 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Поховали Віталія у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі 7 травня.

Волошин Андрій Володимирович (11.01.1978 — 01.05.2024) — випускник. 

Народився у Житомирі. Здобув базову середню освіту в Житомирській ЗОШ №6, вступив до ЦПТО м. Житомира, де отримав робітничу професію. Опісля проходив строкову службу в ЗСУ.

Далі — робота будівельником на підприємствах.
Був творчою людиною, писав вірші. Одружений, з коханою дружиною виховували двійко дітей.

Із грудня 2023 року добровільно став на захист України від російських окупантів.

Героїчно загинув 01 травня 2024 року під час виконання бойового завдання.

Ярчевський Олексій Ігорович (16.09.1987 — 24.05.2024) — випускник. 

Народився у Житомирі. Здобув базову середню освіту в Житомирській ЗОШ №22, вступив до ЦПТО м. Житомира, де здобув професію «Газоелектрозварювальник» підвищеного ІV розряду та отримав диплом з відзнакою.

Працював у приватному бізнесі. Захоплювався ремонтом технічних засобів та автомобілів.
Мав донечку.

З 2020 року працював в Угорщині. Та коли почалася повномасштабна війна, відразу повернувся в Україну.

З перших днів березня 2022 року добровільно став на захист держави від російських окупантів у складі ДШВ ЗСУ. У його золотих руках оживала безнадійно втрачена, на перший погляд, техніка. Про його бойові подвиги, відчайдушність і героїзм завжди пам’ятатимуть бойові побратими і з гордістю розповідатимуть всім.

“Ми були у Харківській, Луганській, Донецькій областях. Хлопець був найкращий. Він був дуже майстровитий — ремонтував всю техніку. Якщо ми забирали якусь зброю у росіян, то він її переобладнував і ми нею користувалися. Можу сказати тільки хороше. Дуже шкода, що так сталося. Це друга втрата у нашому взводі. Це дуже важко”, — сказав його побратим Костянтин Нестеренко.

24 травня під Авдіївкою при виконанні бойового завдання Олексій Ярчевський загинув від осколкового поранення.

Поховали у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі 29 травня 2024 року.

Котвицький Микола Валентинович (03.03.1988 — 27.06.2024) — випускник 2006 року. 

Народився у Житомирі. Навчався в Житомирській ЗОШ №30, в 2003-2006 рр. у ЦПТО м. Житомира на професії “Столяр будівельний, муляр, лицювальник-плиточник”.

Працював на будівельних майданчиках міста Житомира.
Захоплювався футболом, був завзятим грибником та рибалкою.

Одружений, з коханою дружиною виховували діток.

Із перших годин повномасштабного вторгнення став на захист України від російських агресорів у лавах ЗСУ.

Загинув під час виконання бойового завдання 27.06.2024 р..

Поховання відбулося у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі 02 липня 2024 року.

Оксаніч Олександр Валентинович (25.03.1999 — 25.08.2024) — випускник 2018 року, молодший сержант 95-ої окремої десантно-штурмової Поліської бригади, командир транспортного відділення інженерно-технічного взводу, групи інженерного забезпечення.

Народився в м. Романів, Житомирського району. В 2015-2018 рр. навчався в ЦПТО м. Житомира де здобув професію “Машиніст крана (кранівник), машиніст крана автомобільного, стропальник, водій автотранспортних засобів категорії “С”” (група №5) та отримав диплом з відзнакою.

Був призваний по мобілізації 07.05.2020 р.. З жовтня 2021 р. ніс службу на сході країни — Торецьк, Нью-Йорк, Ізюм, Лиман, Краматорськ.

Загинув 25 серпня 2024 року в наслідок касетного обстрілу поблизу м. Словянськ, Донецької області.

Похований 29.08.2024 р. в м. Романів, Житомирського району.

Топоров Сергій Олександрович (25.07.1972 — 27.08.2024) — випускник.

Народився в сім’ї кадрового військового за межами України. Опісля сім’я переїхала в Україну у с. Висока Піч на Житомирщині. Закінчив місцеву початкову школу. Після здобуття базової середньої освіти у Житомирській ЗОШ №34, навчався у ЦПТО м. Житомира. Далі — строкова служба у збройних силах, служба за контрактом, діяльність у цивільній сфері.

Захоплювався футболом, біатлоном та риболовлею. Був турботливим татом для свого сина.

З перших годин повномасштабного вторгнення рф добровільно став на захист України від російських агресорів.

За мужність і самовіддані дії при захисті України був нагороджений відзнакою «Учасник бойових дій – Ветеран Війни».

Смерть вирвала Воїна із лав Захисників: 27.08.2024 серце Захисника зупинилося